Автор Без Табу розповідає, кого засмутять, а кому підуть на користь антиукраїнські санкції, що їх минулого четверга запровадила Росія, а також дає відповідь на питання - чи варто хвилюватись через санкції від держави, чия економіка у жорсткій кризі.
Останнім часом неодноразово доводилося зауважувати, що лякати тоталітарний кремлівський режим вміє чудово. Ні на що інше обмежені за визначенням тиранія та диктатура опиратися не здатні. Можливо, Путін вже й не має 86% напівміфічної підтримки з боку населення РФ, однак генетична пам'ять про «чорні воронки» та трійки НКВС на території від Пскова до Владивостока досі не стерлася. На щастя, за межі держави-агресора вміння наганяти страху без застосування летальної зброї вже не поширюється.
Саме тому обіцяні раніше антиукраїнські санкції з боку Москви на перший погляд не викликають нічого крім саркастичної усмішки. Комусь може навіть здатися, що список «покараних» формувався за допомогою генератора випадкових чисел, і це навіть частково буде правдою. Дійсно, присутність в ньому низки осіб не можна пояснити чимось іншим, окрім бажання охопити якомога більше фігур на уявній шаховій дошці. Однак після ретельного вивчення алгоритми відбору стають зрозумілими.
Санкції вже працюють)
По-перше, серед більш-менш реальних претендентів на вихід до другого туру президентських виборів тут фігурує хіба що Юлія Тимошенко. Кремль зробив ветерану української політики розкішний подарунок, а не завдав удару в спину, як дехто міг подумати. Адже тепер навіть на фоні провальної роботи недолугого передвиборчого штабу «вічно друга» зможе нескінченно маніпулювати статусом нібито «ворога Путіна», а не «московської зозулі». Звісно, що розрахований цей хід або на виборця без клепки в голові, або на молодь, яка дарма не читає старих газет. І будь-який відчутний ефект зникне, коли спаде хвиля патріотичного піднесення так званого протестного електорату.
По-друге, аналогічне «хрещення дружнім вогнем» отримали дрібніші, але від цього не менш маргінальні політичні діячі. У випадку з умовним Добродомовим це в теорії може відволікти увагу від давнішніх проколів на кшталт присутності у темниках російської шпигунки Марії Столярової та активну співпрацю з львівськими «регіоналами» під час місцевих виборів 2015 року. Але насправді на меті Москви є створення достатньо контрольованого хаосу: ті персонажі, що потрапили до санкційного списку, гарантовано чубитимуться з тими, кого РФ увагою оминула. Тут навіть латвійський сценарій не треба буде втілювати, якщо всі перегризуть один одного. А гризня точно матиме місце, оскільки до числа щасливчиків потрапили, скажімо, Юлій Йоффе та Євген Геллер – вони взагалі сюди яким боком?
По-третє, держава-агресор за допомогою санкцій надіслала привітання окремим українським мільярдерам. Не дивно, що найбільше пройшлися активами Віктора Пінчука. Зять Кучми протягом останніх трьох-чотирьох років тільки тим й займається, що пасивно-агресивним чином відстоює позиції Москви щодо українського питання. І публікації в західній пресі були з пропозицією «віддати Росії Крим та замиритися», і надання майданчику для виступів агентам кремлівського впливу на особистому форумі YES. Такого потужного, але все ж пішака гріх не вивести з-під удару.
Іншим олігархам Путін помахав ручкою з кремлівського віконця, давши зрозуміти, що не забув про їхнє існування. Стосується це як тих, хто працював проти російських інтересів, так і відданих «борців за Малоросію». Формально або перепадало їхньому близькому оточенню, або деякі активи ставали неблагонадійними. Коломойського, скажімо, особисто чіпати не стали, але наклали санкції на бізнес-партнера Боголюбова та давнього помічника Корбана (дехто може і Філатова сюди приписати за бажання), а на додачу взялись за підприємства хімічної та металургійної промисловості, до яких має відношення колишній голова Дніпропетровської ОДА. Ахметова та Фірташа, в свою чергу, ледве-ледве пощипали – принаймні на стратегічно важливі для РФ підприємства на зразок «Титану», що несе відповідальність за кислотний Чорнобиль у Криму, ніхто нічого не накладав.
У кожному жарті...
Нарешті назріває питання: а що там з Порошенком? А нічого, хіба що старшого сина внесли до списку (нагадаємо, за інформацією Дмитра Гнапа, у його дружини є російський паспорт). Традиції накладати персональні санкції на голів держав вже відійшли у небуття, якщо мова не про Захід та Олександра Лукашенка. Не дивуйтеся, особисто проти плюгавого коротуна Україна теж жодних обмежень не застосовувала. Не фігурують ніде і ймовірні та реальні активи президента. Це схоже на ще один тонкий хід, покликаний на створення ілюзії добросусідства та партнерства для неосвіченого виборця.
А от по оточенню Порошенка пройшлися добряче. Одіозний Гладковський-Свинарчук, чий заводик зі збирання автівок досі працює в Черкеську? Є. Аграрний олігарх Косюк? Є (щоправда, нема Кононенка). Неофіційний намісник на Житомирщині, експерт по НАБУ та «старший по бурштину» Розенблат? Звісно, є. При цьому ударною хвилею зачепило й тих, хто не крутиться на навколопрезидентській орбіті, але при цьому має справи з РФ. Скажімо, родині Герег із бізнесом в окупованому Криму.
Аналізувати небанальний інформаційний привід можна нескінченно. Та все ж варто зауважити, що держава-агресор в кращому для неї випадку хіба воду скаламутить. Економічний ефект від кремлівського гніву буде мінімальним – обсяги міждержавної торгівлі невпинно зменшуються з року в рік, а тиск на умовний «ДніпроАзот» лише пришвидшить переорієнтацію на інші ринки. З політикою таки складніше, однак недарма її частенько порівнюють із живими шахами. Також нагадаємо, що самі росіяни, коли говорять про антиросійські санкції США та ЄС, завжди зазначають, що Захід робить Росії добру послугу. Чому б Україні не вважати так само, з тим лиш корегуванням, що санкції ці запроваджені на провідними економіками світу, а відсталої державою-ізгоєм.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець