Загід Краснов. Великий невдаха «малої» української політики

29.06.2016, 11:44

Загід Краснов та його команда / офіційний сайт кандидата в депутати

Історія про людину, яка дуже хотіла бути мером, а нині – народним депутатом, проте, ніколи ним не стане. З епіграфом та епілогом, а також не без моралі.

Якщо шлімазл почне робити свічки, то сонце перестане заходити;

якщо шлімазл почне робити труни, то люди перестануть помирати

Єврейська народна мудрість

Коли вам наступного разу схочеться пожалітися на те, що принципи існування української політики не мають нічого спільного зі справедливістю, просто пригадайте два слова – Загід Краснов.

Приклад одіозного політичного діяча з Дніпра доводить, що карму можна зіпсувати раз і назавжди, якщо того дуже схотіти. І тоді усе життя перетвориться на Сізіфову працю: скільки не штовхай догори кляту каменюку, але рано чи пізно вона все одно покотиться у протилежному напрямку і цілком може розчавити того, хто її штовхає.

Знаєте, чому лояльна зазвичай кавказька діаспора Дніпра дуже не любить Загіда Краснова? За злочинну діяльність у минулому і не лише у минулому? Неправильна відповідь. За невиконання пафосних та популістських обіцянок? Знову неправильна відповідь. Усе значно цікавіше та простіше: кавказці дуже не люблять, коли хтось із них відхрещується від свого роду та походження. А саме на це Краснов свого часу пішов заради багатства та політичної кар'єри.

Мало хто знає про те, що в свідоцтві про народження він був записаний як Загіддін Габібулаєвич Габібулаєв. Але бажання злитися з натовпом і стати таким, як усі, одного чудового дня узяло гору над гірськими традиціями. Спочатку зміна прізвища під час шлюбу, потім зміна інших паспортних даних – і на виході маємо Загіда Геннадійовича Краснова - свого серед чужих і чужого серед своїх.

Краснов взагалі ніколи не боявся йти проти течії. Усі його товариші по нещастю з бандитського цеху (ті, що пережили бурхливі дев'яності, звичайно) поставили собі за мету легалізуватися у бізнесі. Загід з певного часу просто махнув рукою на спроби легалізуватися. Майже всі політики регіонального масштабу намагаються приховати свої дрібні і не дуже гріхи молодості. Загід абсолютно щиро розповідає про витівки епохи малинових жакетів, щоправда, не всім, а лише обраним. Діячі, які вважають себе харизматичними державотворцями та реформаторами, усе життя намагаються притримуватися обраного політичного курсу і політичної сили. Загід за останні десять років міняв політичну масть частіше, ніж Х'ю Хефнер офіційних пасій.

Біганина від партії до партії – взагалі окрема історія. Батьківщина, Наша Україна, Громада, Сильна Україна, Український вибір – це лише ті політсили, під знаменами яких Краснов ходив на вибори або просто достатньо довго світився. З Партією Регіонів, КПУ та ПСПУ у нього завжди були достатньо теплі стосунки, особливо в ті часи, коли вони утворювали більшість у міськраді. Дехто цілком впевнено стверджує, що Краснов є ледве не головним спонсором та куратором регіонального осередку Свободи. Якщо подивитися на кількість підозрілих персонажей, наявних в осередку, то ця версія видається цілком життєздатною

На додачу незалежно від "членства" у інших партіях Загід розкручував свою кишенькову організацію – заснована дев'ять років тому Громадська Сила на останніх виборах до міськради посіла почесне третє місце і могла розраховувати на дещо більше, ніж 7 мандатів з 64 можливих, якби декому не знадобилося терміново протягнути до числа дійових осіб БПП та Самопоміч. І саме з Громадською Силою у переважної більшості електорату Краснов асоціюється, а про те, від якої партії він балотувався на вибори міського голови Дніпропетровська шість років тому, вам зараз навіть кожен двадцятий мешканець міста не згадає.

Проте сутність пристосуванця за рідкісними виключеннями грає проти Загіда. На вищезгаданих виборах мера у 2010 році він з тріском провалився, посівши четверте місце при тому, що його витрати на передвиборчий піар перевищили сумарні витрати Куліченка, Павелка та Олійника, які набрали більше голосів. П'ять років потому у Краснова взагалі не було жодних шансів, і третє місце після Вілкула та Філатова в першому турі було тим самим максимумом, який можна було витиснути з ситуації. До міськради зразка 2010-2015 років він примудрився не потрапити навіть як депутат (і це незважаючи на те, що мандатів тоді було 120, а не 64, як зараз). Але локальні невдачі легко затьмарюються невдачами глобальними, всеукраїнськими.

Поточна спроба Краснова пробитися до Верховної Ради є вже третьою за ліком. Перша мала завершитися тріумфом, оскільки на своєму мажоритарному окрузі Загід був значно популярнішим за типового номенклатурного директора промислового підприємства Морозенка. Але плюс останнього був у тому, що той обрав собі правильних покровителів – Партія Регіонів прибрала Загіда зі шляху тими самими методами, які він сам звик використовувати проти конкурентів. Хтось зараз сміятиметься, але йому навіть за ґратами посидіти довелося. Позаминулого року Краснов врахував усі свої помилки і балотувався на окрузі, де колишня вже Партія Регіонів не мала залізної підтримки – але правляча партія (цього разу БПП) знову використала адмінресурс, протягнувши до Верховної Ради аморфного та безідейного Курячого.

Слово кандидату:

Зараз лідер Громадської Сили взагалі припхався на округ, який контролюють його ідейні супротивники і вороги, але тут його шанси поки що не такі вже й примарні, оскільки невідомо, кого БПП підтримає цього разу. Проте, швидше за все, третя спроба виявиться так само невдалою, як і дві перші. Карма знову нагадає про себе, не сумнівайтеся.

Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.

Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Василь Симоненко написав ці рядки більш ніж півстоліття тому. Чи міг він тоді знати, що зараз вони будуть актуальними як ніколи? Мабуть що так. Інакше не писав би їх. А головна біда Загіда Краснова в тому, що він цих рядків ніколи не читав – якби прочитав, то напевно зрозумів би одну з тонкощів менталітету та світогляду справжнього українця.