З клейнодами, але без влади: Чому з гетьмана Скоропадського не вийшло «лідера нації»

11:40, 29 апреля
Гетьман за формою - фото 1
Гетьман за формою

Рівно 100 років в тому - 29 квітня 1918 року - у Києві було проголошено про створення Гетьманату на чолі з Павлом Скоропадським.

У більшості радянських історичних джерел період життя Києва та підконтрольних Києву територій в період з травня по грудень 1918 року висвітлено похапцем. Комусь і взагалі може здатися, що ці кілька місяців є однією суцільною білою плямою. Насправді ж цікавих подій вистачало, але з точки зору московської пропаганди вони видавалися якимись соромливо-компрометуючими. Навіть в розпал періоду “застою”, коли ставлення до “білих” раптово змінилося в кращий бік, тема Української Держави лишалася досить болючою.

Проукраїнські закордонні джерела, навпаки, любили подавати період Гетьманату як абсолютну перемогу. Мовляв, нарешті наші люди знайшли собі пристойного союзника, який зветься не Росією, та отримали змогу рухатися у правильному напрямку. Головою держави став нащадок гетьмана Запорізької Січі – тієї самої спільноти вільним духом людей, яку було знищено за наказом чергової російської імператриці. Для когось склянка була майже повною, для когось виглядала майже порожньою, проте на реальність, як виявилося пізніше, треба було дивитися з зовсім іншого ракурсу.

З клейнодами, але без влади: Чому з гетьмана Скоропадського не вийшло «лідера нації» - фото 44464

Перше, що треба знати – Павло Петрович Скоропадський на момент приходу до влади не був таким палким патріотом України, яким його змальовували. Він був типовим білим офіцером, відданим царю, тому активізація революційного руху стала для нього неприємним сюрпризом. А ще він нібито був майже ідеальним командиром, і більше за все його хвилювали спокій та злагода в лавах Першого українського корпусу, яким він командував. Задля підтримання ілюзії стабільності він міг піти на будь-який крок. Протягом п’яти місяців Скоропадський навіть охоче підкорявся наказам цілковито огидної йому (як виявиться згодом) Центральної Ради. Підкорявся в тому числі й через те, що більшовиків, меншовиків та інших революціонерів він ненавидів ще дужче і вважав серйозною загрозою.

29 квітня 1918 року Павло Скоропадський нібито отримав повноцінну владу над територією УНР – принаймні, так люблять говорити деякі історики, що досі захоплюються його персоною. Насправді гетьман був типовою маріонеткою в руках німців і фактично не мав права голосу під час розгляду питань, важливих для держави. Покровителі з Заходу зненацька виявилися нічим не кращими за колишніх покровителів зі сходу. Україна була їм потрібна в якості не союзника, а звичайнісінької сировинної бази. Німеччина на той момент вже стрімко крокувала у напрямку поразки в Першій світовій війні, ресурсів не вистачало не лише для армії, але й для забезпечення мирного життя. Тож щонайменше українське зерно стало в нагоді.

За півроку існування, де-юре, Гетьманат дивним чином не зумів здобути прихильності жодної з верств населення на підконтрольних територіях. Селяни передбачувано «пішли в опозицію» ледве не на другий день після помазання Скоропадського на владу – і це при тому, що ініціатива «відновлення історичного політичного устрою України» йшла від учасників всеукраїнського з’їзду хліборобів. Гетьман, як і належить щирому патрицію, ставився до плебеїв зверхньо та зневажливо. Продовження розпочатої попередниками земельної реформи та збагачення злидарів, як вважали Павло Скоропадський та його оточення, лише підриватиме їхню владу.

Гетьман і Кайзер - фото 44463

Гетьман і Кайзер

Але бог з ним, з селянством, яке так і не зуміло повноцінно організуватися проти німців та їхніх маріонеток – значно більше шкоди Гетьманату завдали реальні політичні опоненти. Абсолютна більшість білих офіцерів вважали Скоропадського проукраїнською фігурою і тому сприймали його цілковито негативно. До того ж, він ще й зрадив Росію, фактично працюючи на німців, а такого оспівана Булгаковим біла гвардія не пробачала. Лівоцентристи з розігнаної навесні УНР теж мали на меті встромити якомога більше палиць в колеса гетьманського возу – власне кажучи, на їхньому місці будь-який поважний політичний рух вчинив би так само, якщо й не задля повернення влади, то хоча б заради гідної відповіді на образу. Якщо ж згадати ще й про активну та продуктивну роботу більшовицької агентури, то крах нежиттєздатного державного утворення нікого вже не здивує. 14 грудня 1918 року усе повернулося на круги своя – мінус Гетьманат, плюс відроджена УНР.

Не дивує також і те, що після відмови від владних повноважень Скоропадський не просто емігрував, а пов’язав свою долю з Німеччиною. Пов’язав настільки, що в останні роки життя змушений був плазувати перед гітлерівським режимом. В цей час він вже офіційно був тим самим «палким патріотом України», про якого так багато писали лояльні закордонні джерела. Але свій шанс стати «лідером нації» гетьман втратив саме 1918 року, коли віддалив від себе левову частку потенційних прихильників. Для того, щоб стати справжнім Провідником, недостатньо було лише ненавидіти московських революціонерів – треба було робити щось корисне і для власного народу. А з цим у Павла Скоропадського не склалося категорично.

Можливо, саме тому про півроку Гетьманату краще згадувати хіба що тоді, коли варто нагадати комусь про необхідність вчитися на чужих помилках і не робити своїх.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Цей текст вперше побачив світ 29 квітня 2017 року на Без Табу

Без Табу
Публикации