Втікай, бо скоро буде війна: Чому реформа силових структур в Україні схожа на фікцію

Все списати на Путіна не вдасться

Автор Без Табу втомився від фрази «бо Путін нападе», а тому пояснює, чому це – банальна маніпуляція тих, хто насправді мав займатися реформами силових структур, натомість проводить в ліпшому випадку «операції прикриття».

Замах на Аркадія Бабченка, який на щастя виявився лише інсценуванням, знову поставив на порядку денному важливе питання: чи достатньо нова влада зробила за останні чотири роки для того, аби максимально убезпечити життя пересічного українця? Пошук позитивної відповіді на це запитання змушує задуматися над неефективністю використання як людських, так і матеріальних ресурсів. І адекватних виправдань цьому зазвичай немає. Лише недолугі репліки на зразок «не втручайтеся, це все не на часі, у нас війна».

Пересічних американців до 11 вересня 2001 року рівень безпеки на батьківщині не надто хвилював. Вони були впевнені, що живуть у найкращій країні в світі, де нічого не може статися. А потім була серія терористичних атак, що змінила життя усіх від Каліфорнії до Атлантичного узбережжя. І протягом наступного десятиліття уряд з року в рік збільшував витрати на зміцнення редутів (та, звичайно, корпорацій). Одним не подобалося, що держава втручається до їхнього життя за найменшого приводу, інших засмучувало зростання податкових виплат. Але в підсумку в США зараз жити значно безпечніше, ніж двадцять років тому. Хоч теракти і не припинились.

Нова українська еліта, яку винесло нагору хвилею Майдану, нібито теж починала робити все правильно. Подивилися, що від попередників в казні нічого не лишилися – звернулися до західних стратегічних партнерів з проханням позолотити ручку. А на додачу ще й випросили чимало одиниць техніки, що вже побувала у використанні. Далі було б непогано провести в усіх напрямках кадрову роботу та довести до найбільш близького до ідеального стану законодавчу базу. Але мова все ж про колишню радянську республіку, тому замість ренесансу вийшов цілковитий «одобрямс».

Скажімо, у МВС – структурі з річним бюджетом у 66 мільярдів гривень – переатестація звелася до відвертого саботажу. Представники окремих громадських організацій, які спочатку поставилися до процесу з ентузіазмом, почали виходити з гри, щойно усвідомили безперспективність власної участі. За старими кадрами зберігали посади, незважаючи на низький професійний рівень і низку посадових злочинів за душею. А коли починалися неприємні питання, відповідь була однаковою: не можна розганяти усіх, нових кадрів нема, а надворі війна, що робити, якщо Путін нападе?

Справи з підготовкою зміни, до речі, і справді кепські. Молода парость у патрулі то новеньку машину розіб’є, то злочинцям дозволить знущатися з себе під час затримання. А якщо на вулиці кілька десятків футбольних фанатів трапляться, то взагалі ґвалт. Тут, щоправда, ще й до вищого начальства питання, яке не здатне (точніше, не має бажання) сформувати профільні підрозділи без залучення колишніх бійців «Беркуту» і змушене кидати на ультрас учорашніх курсантів без необхідного набору навичок.

Зате у генералів та міністерських чиновників є кошти на закупки дорогих автомобілів нібито для поповнення службового автопарку, причому за ціною, що вдвічі перевищує ринкову. Це ще треба подякувати японцям, бо вони «Пріуси» для патрульної поліції надали безкоштовно. Важко навіть уявити, наскільки б збільшилася видаткова частина бюджету міністерства без подібних подарунків. А сину голови МВС, натомість, можна геть безкарно влаштовувати афери з продажем рюкзаків. Ну заарештували, ну потримали трішки за ґратами – все одно ж в підсумку випустили на волю та дозволили зникнути десь в Італії, бо впливового татуся ображати не можна.

Про якусь навіть не переатестацію, а люстрацію в СБУ годі було і мріяти. Все тому, що… правильно, Путін може раптово напасти, а на підготовку нових кваліфікованих кадрів потрібно чимало часу. За таких розкладів можна і протеже Кононенка Павла Демчину підсадити в якості «смотрящого» першим заступником голови, і куратора ланцюга контрабанди Мандзика записати в національні герої попри те, що дії помічників нардепа Денисенка вкладалися в межі припустимої самооборони. Цинічні бандери, вони такі. А населенню у випадку невдоволення можна раз на рік недолугого російського шпигуна в якості трофею презентувати. Купа старих проросійських кадрів та подвійних агентів, кажете? Нічого, чверть століття якось прожили і далі житимемо.

Регулярне використання теми війни з Росією як фактору ризику та приводу зберегти стару вертикаль вже починає набридати. При цьому паралельно за зразком та подобою старої поруч зростає нова: найбільш хитрі серед волонтерів та «волонтерів» вже почали конвертувати власну популярність у політичні дивіденди. А Путін, між іншим, вже напав. Чотири з лишком роки тому, якщо хтось не помітив. Ось тільки на надто спокійне життя криміналітету та тиск з його боку на малий та середній бізнес, приміром, це жодним чином не впливає. Держава начебто і має виконувати зобов’язання перед власними громадянами. Але тривала реформа виконавчої гілки влади досі видається винятково косметичною. І це ми ще не згадали про деякі парадокси Генпрокуратури з керівником без профільної освіти та з незрозумілими статками.

Тому не дивуйтеся, якщо в розпал передвиборчої кампанії ключові фігури відбиватимуться від претензій електорату звичними фразами та аргументами. Якщо вже дехто за рахунок маніпуляції війною протримався в сідлі з 2014 року, то чом би не розтягнути задоволення?

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!