Вперед в минуле. Як непослідовність ФБУ шкодить українському баскетболу

01.10.2016, 11:30
Михайло Бродський викликає вогонь на себе - фото 1
Михайло Бродський викликає вогонь на себе / ФБУ

Зненацька у бочці меду українського баскетболу опинилися навіть не ложка, а щонайменше черпак дьогтю.

Більшість американських режисерів давно вже звикли грішити одним сюжетним прийомом: якщо незадовго до кінця фільму пристрасті зненацька стихають, то це означає, що дуже скоро з другорядним, але все ж позитивним персонажем станеться щось недобре. Зазвичай подібний негаразд лише надає сил головному герою, який розкидає усіх ворогів ледве не однією лівою та домагається бажаного щасливого кінця. Але іноді все закінчується дійсно сумно.

Баскетбол за походженням теж є американським видом спорту, якщо раптом забули. І драматизму тут завжди вистачає, особливо якщо говорити про Україну, де типові для цивілізованого світу спортивні закони не працюють. Останнім часом могло здатися, що справи в українському баскетболі пішли на краще. Чоловіча збірна з боями пробилася до фінального раунду чемпіонату Європи, причому зробила це в останній момент в тому числі завдяки принциповості німців та португальців. Жіноча збірна потихеньку почала затверджуватися серед європейської еліти, незважаючи на провал на минулорічному Євробаскеті – перемога над чемпіонками Європи з Сербії просто так з неба не звалиться. Навіть на клубному рівні після нетривалого періоду чвар настала злагода, і вболівальники знову отримали змогу спостерігати за об’єднаним чемпіонатом, а не двома кишеньковими лігами. Але зненацька у бочці меду опинилися навіть не ложка, а щонайменше черпак дьогтю.

Людям, що давно слідкують за українським спортом, чудово відома одна з головних його особливостей: відбір виконавців до різних збірних частенько відбувається за принципом "свій-чужий", а не за прийнятною в нормальних умовах логікою. Іноді це можна було виправдати тим, що хороших гравців на всю заявку просто не вистачає – так, десять років тому перед дебютом наших футболістів на чемпіонаті світу з півдюжини душ дописали до списку за принципом "аби було". Комусь з цих щасливчиків – наприклад, Андрію Воробею, якого Шахтар дуже хотів продати, але в підсумку не зумів зацікавити навіть неназваних румунів – навіть пощастило отримати чимало ігрового часу, але відчуття випадковості їх присутності нікуди не поділося. Поява ж у складі численних протеже керівників федерацій нікого не дивувала, бо керівники ці зазвичай мали конкретний стосунок до певного клубу, а не приходили з вулиці. Так було в усіх без виключення командних видах спорту.

Так от, керівництво ФБУ днями зробило крок, на який свого часу банально не вистачило сміливості у ФФУ та ФХУ. Михайло Бродський та його підлеглі фактично узаконили часткову (поки що) безправність тренерського штабу чоловічої збірної у кадрових питаннях. Якщо говорити конкретніше, то для початку на найближчий чемпіонат Європи тренерам буде дозволено відібрати лише вісім з необхідних дванадцяти гравців. Прізвища інших чотирьох щасливчиків визначить спеціальний комітет при федерації, склад якого поки що невідомий. Хтось у контексті близької дружби президента федерації та головного тренера збірної взагалі міг би згадати безсмертну фразу "Платон мені друг, але істина дорожча". Але більшість просто мовчки дивувалася такій нахабній рішучості чиновників.

Взагалі-то правда в тому, що навіть у часи Майка Фрателло питання відбору гравців до збірної вирішувало керівництво ФБУ. Американському штабу фактично дали зрозуміти: ми даємо вам матеріал, ви робите з нього цукерку. Якщо звернути увагу на прогрес деяких виконавців за три роки роботи Фрателло, то можна впевнено заявити, що варяги зі своїм завданням впоралися, а помичнік славетного амеріканця Ед Пінкні і взагалі напрацював на бронзовий бюст в Одесі, на батьківщині Славка Кравцова. Кадрову несамостійність за подібних розкладів теж можна було пояснити дуже просто – американці не мали фізичної можливості кататися туди-сюди Україною під час баскетбольного сезону, бо мали певні зобов’язання вдома.

Зараз же ситуація кардинально змінилася. По-перше, збірною нині керує не слабкий, а дуже слабкий спеціаліст – доки писався цей текст, Будівельник під керівництвом Євгена Мурзіна з трьома американцями у складі (небачена розкіш для нашого баскетболу прямо зараз) з тріском поступався Кривбасу у Кривому Розі, набравши в підсумку за 40 хвилин аж 54 очки. По-друге, поки що немає жодної конкретики з приводу натуралізації якогось іноземця під майбутній Євробаскет. П’ять років тому у схожій ситуації заграно було не людину, яка могла реально посилити команду, а неоднозначного персонажа, на якого вказав пальцем виключно через особистий зиск найголовніший з віце-президентів ФБУ. Якби тоді у розпорядженні Фрателло опинився не скандальний егоїст Стіві Бертт, а, скажімо, Рамел Каррі, якісний прорив з точки зору результату міг статися вже у Литві. По-третє, є шість-сім баскетболістів, які були б викликані до збірної за будь-якої системи прийняття рішень, а от іншим тепер не позаздриш.

Висновок тут може бути лише один: ФБУ ніби і хоче рухатися вперед, але насправді тягне український баскетбол своїми рішеннями у далеке минуле.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Без Табу
Публикации
Загрузка...