Вісники нечистого: Хто в Україні проти Автокефалії

"Руський мир" у Верховній Раді / Роман Семенуха via Facebook

Автор Без Табу дає просте пояснення на важливе питання: чому проросійські політики виступають проти єдиної православної церкви в Україні. А також – що з цим робити.

Президентську ініціативу щодо створення єдиної помісної автокефальної православної церкви можна сприймати як завгодно. Одні вбачають в цьому не надто добре продуманий хід на випередження без чіткого алгоритму подальших дій. Інші наполягають на тому, що голова держави зробив все правильно, оскільки народ до таких змін дозрів вже давно. Проте певна користь від задуму Порошенка стала помітною одразу.

Парламент, який за логікою існування світської держави взагалі-то не мав би втручатися у питання віри, таки підтримав ідею злиття більшістю голосів. Цікаво, що представники окремих фракцій в розмові з пресою висловлювали певні сумніви з приводу необхідності звернення до Вселенського патріарха взагалі або конкретно у тій формі, в якій звернувся президент. Проте в історію увійдуть 268 «за» та подія, якої у восьмому скликанні Верховної Ради досі не траплялося.

Представникам колишньої Партії Регіонів, розкиданим по різних блоках та депутатських об’єднаннях, від першого дня роботи нової каденції не доводилося блокувати трибуну. Хоча зазвичай до подібних заходів активно вдається парламентська меншість, якою нібито і є проросійські сили. Вони просто не голосували за те, за що не вважали потрібним голосувати, і навіть тоді (як у випадку з підвищенням пенсій) примудрялися повернути все на свою користь, маніпулюючи відданими виборцями. Але боротьба за єдину православну церкву стала для них тиском на хворе місце. І маргінали нарешті піднялися на ноги, аби перервати процес наступу на їхню священну корову.

Раніше вже доводилося зауважувати, що для радянських за своєю сутністю людей, звиклих однаково одягатися та однаково поводитися, наявність підконтрольної Москві церкві є важливою перш за все як засіб контролю інакомислячих. Сусід не пішов святити вербу, як усі? Значить, задумав щось нехороше. Але це стосується виключно плебеїв. А патриції, якими вважають себе Новинський, Вілкул, Шуфрич, Мирошниченко та інші «видатні політичні діячі епохи Януковича», використовують місцевий філіал РПЦ ще й для власного збагачення. Причому збагачення це відбувається не напряму за рахунок московських кураторів.

Актуальна класика

Хочеться влаштувати пародію на хресну ходу за наказом згори з прямою трансляцією на найбільш рейтинговому каналі українського ТБ? Нема питань, для такого діла можна навіть кілька центральних вулиць в Києві перекрити посеред тижня. Хочеться порубати затишний парк на місці старого єврейського цвинтаря і запхати туди черговий великогабаритний МАФ під виглядом храму РПЦ? Все можливо, варто лиш потрібним чином підмазати більшість міськради, і ніхто навіть не звертатиме увагу на те, що задля будівництва доведеться руйнувати меморіал памяті загиблим у Другій світовій війні. Коли починається конфлікт інтересів священних корів, завжди перемагає та, з якої можна більше надоїти. А й дійсно, ветерани скоро неминуче вимруть, в той час як в лавах гундяївських парафіян регулярно відбувається поповнення.

Найцікавіше те, що паніка агентів Кремля поки видається на диво передчасною. Якщо скласти докупи усіх вірян УПЦ КП та УАПЦ, їх все одно буде менше, ніж адептів РПЦ. Рахуйте як завгодно – чи то за даними офіційного перепису, чи то за кількістю людей, які щонеділі відвідують церкви. На Лівобережжі пануванню ворожого патріархату і взагалі нічого не загрожує, бо в окремих обласних центрах навіть міські голови не цураються бути старостами відповідних приходів. Тобто саме лише об’єднання, ініційоване президентом, по позиціях місцевого філіалу РПЦ відчутного удару навряд чи завдасть.

З історії боротьби за автокефалію

Але маргінали вже зашкварчали немов старе сало на пательні. Причому роблять вони це, схоже, без відмашки з Москви, бо куратори самі ще не допетрали, що тут і до чого. Це цілком передбачувана реакція на ризик втратити владу і контроль. Так, на Варфоломія цілком може вплинути якщо не особисто Путін, то найближчий вселенський собор. Але що робити, коли цього впливу буде недостатньо? Так, у прихильників нової унії досі не має чіткого та безболісного алгоритму злиття. Але ще кілька років тому здавалося, що ми й на інших фронтах нездатні боротися з російською експансією.

Треба усвідомлювати, що створення єдиної помісної церкви не є стовідсотковою гарантією вигнання або зменшення впливу РПЦ в Україні. Це має врешті-решт статися не за політичною волею, а на рівні максимального усвідомлення пересічними українцями. В тому числі й тими, хто нібито «за землю, за волю, за кращу долю», але на виборах обирає персонажів на зразок Шуфрича, Новинського, Святаша та Шипка. Їм і голосування за диктаторські закони 16.01.2014 вибачають, і підтримку «мирних трактористів» на окупованій території, і інші грішки, бо Бог велів пробачати.

От тільки не варто забувати про те, що справжній божок, якому вклоняються ці манкурти, народився на Василівському острові, засідає у Кремлі та носить прізвище Путін. І поняття «віри» для них вже давно звелося до віри в ідеали російських спецслужб. Ворог завжди видає себе там, де абстрактні сили добра наступають на його інтереси та/або болючі місця. Ось тільки наша система розпізнавання «свій-чужий» іноді все ще дає збій.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!