Він живий, він ще не вмер. Чому в Україні ще лишилося чимало пам’ятників Леніну

10.12.2016, 11:00
10
Боротьба триває (с) - фото 1
Боротьба триває (с) / Getty Images

Без Табу провело власне розслідування та розповідає, як Ленін продовжує свю справу в Україні.

Чи йде у полі подорожній,

і небо міниться й сія, —

шепочуть губи безтривожно

твоє ім’я.

Володимир Сосюра “Ленін”

Кілька місяців тому один український телеканал (точніше, його офіційний сайт) поширив цікаву новину – в Україні, мовляв, більше не лишилося пам’ятників Леніну. Народ, звичайно, трохи порадів, а потім почав розбиратися, що до чого. І виявилося, що телеканал (не будемо вказувати пальцем, бо всім і так відомо, що мова про чергове дітище Миколи Княжицького) надав неправдиву, м’яко кажучи, інформацію. Мова навіть не про захоплені росіянами Крим та окремі райони Донбасу. Кам’яних втілень вождя світового пролетаріату в наших краях насправді лишилося чимало, про що красномовно свідчить навіть мапа Гуглу за відповідним запитом.

Донецьк. 2014-й. "Руський мир" вже на порозі/Getty Images

Варто, звичайно, зауважити, що декомунізація – процес непростий за визначенням, особливо у так званих індустріальних регіонах. Спроби намертво вчепитися у символи епохи, яка запам’яталася ковбасою за 2,20, горілкою за 3,62 і повною відсутністю свободи слова, нікого давно не дивують. Але чіпляються люди все-таки по-різному. Це можна зрозуміти навіть на прикладі Січеславщини (не Дніпропетровщини), де лишилося чимало "пам’яток комуністичної культури". Тож давайте розберемося з класифікацією

Режимні об’єкти. Перше, що вам треба знати – у Кривому Розі не лишилося жодного Леніна, хоча тут і обрали міським головою типового підстаркуватого комсомольця-добровольця. А от у обласному центрі лишилося щонайменше два пам’ятники. І обидва – сюрприз, сюрприз – знаходяться на території таких собі режимних об’єктів. Активісти-декомунізатори потрапити туди не зможуть, навіть якщо дуже забажають, от і стоять собі огидні боввани. І стоятимуть, схоже, ще довго.

Не дивно, що одним з цих об’єктів є славнозвісний і сумнозвісний водночас "Південмаш" – яскравий приклад підприємства, яке навіть під українським прапором лишилося радянським. На вибори депутатів місцевих рад звідси і досі виставляють дідуганів з досвідом членства у КПРС, а останнім часом і молодих до цієї справи стали долучати. І балотуються вони зазвичай від тієї політсили, яка стала легальним замінником КПУ, тобто від колишньої Партії Регіонів.

Ілліч у ролі тотема тут виглядає знаково. Інша справа – невідомий майже нікому завод "Світлофор", розташований на лівому березі Дніпра. Важко сказати щось про це підприємство крім того, що воно виробляє світлофори та автоматику для залізниці. Але його працівники з числа ретроградів можуть пишатися тим, що їхній завод має хоч щось спільне з легендарним ПМЗ.

Найбільш вірний підхід до питання запропонували у Берліні - фото 25715
Найбільш вірний підхід до питання запропонували у Берліні/Getty Images

Напівживі села. Не лише на Січеславщині, але й по всій Україні левова частка кам’яних вождів, до яких ще не дотягнулися руки декомунізаторів, знаходиться у невеличких населених пунктах. Здебільшого ці селища та села зараз повільно вимирають. Зрозуміло, що нікому нема діла до бюстів Леніна, коли нема чого їсти і ніде працювати. Але якщо зануритися трохи глибше у краєзнавчі нюанси, то виявиться, що усі ці Борисівки, Малі Калинівки та Шевченкови мають одну спільну етнічну рису.

В якості красномовного прикладу можна узяти село Багате Солонянського району Дніпропетровської області. Втім, Багатим воно стало лише цього року, а раніше називалося Мопрівським. Тим, хто погано знайомий з історією лівих політичних рухів, варто, мабуть, пояснити, що село назвали на честь Міжнародної організації допомоги борцям революції – МОДР українською та МОПР російською. Цікаво, що населений пункт цей був заснований за три роки після заснування організації, яка дала йому ім’я. Заснований, до речі, на порожньому місці та заселений вихідцями з Волгоградської області, тобто етнічними росіянами.

Лише початок. Київ рівно три роки тому - фото 25716
Лише початок. Київ рівно три роки тому/Getty Images

Власне кажучи, Леніна тут ніхто не валить, оскільки він виконує роль такого собі тотему добробуту. Якби не Ленін та його ідеї, нащадки перших мешканців Мопрівського Багатого зараз сиділи б з сумними пиками на березі Волги, сьорбали кислі щі та заїдали пареною ріпою. Натомість вони оселилися посеред мальовничого степу на родючій землі і в якості приємного бонусу мають свободу слова та волевиявлення, якою сучасні мешканці Волгоградщини і інших суб’єктів федерації Росії не наділені по дефолту.

Якщо перебрати усі населені пункти на Січеславщині, в яких лишилися матеріальні згадки про вождя світового пролетаріату, то факт підселення чи переселення осіб російської національності рано чи пізно випливе назовні. Ось вам і спільна риса.

Новые жить київського Ілліча - фото 25871

Нове життя київського Ілліча / Ян Доброносов via Facebook

***

Наостанок варто зауважити, що не лише у східних та центральних областях вистачає роботи для активістів-декомунізаторів. У самому лише Києві досі спокійно стоять десять пам’ятників уродженому Володимиру Іллічу Ульянову. Причому стоять не лише на заводах та фабриках, на території яких без перепустки не потрапиш, але й посеред мальовничих парків.

Отака от #зрада, пані та панове.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Без Табу
10
powered by lun.ua

Публикации