Вікно до Європи. Хто і як відновлює спортивні майданчики в Дніпрі

"Діти прохідних дворів" / Без Табу

Як ранкова прогулянка спальними кварталами Дніпра перетворилася на інспекцію та стала приводом поговорити про піар політиків – правильний та не дуже.

Шлях до Європи - неймовірно тривалий процес. Він вимагає докладання чималих зусиль, не лише фізичних і матеріальних. Рух до європейських стандартів має бути одночасно двобічним: на зміни повинні впливати як представники влади, так і простий люд. Де-не-де вже зустрічаються згадки про те, що пересічні громадяни, скажімо, починають прибирати за своїми собаками під час прогулянок – так-так, у наших краях подібні випадки поки що є поодинокими і викликають подив, хоча у цивілізованому світі це давно є нормою життя. А так від малого до великого і загальне «покращення» колись може настати..

Чиновники, втім, теж мають не відсиджуються у власних кріслах без діла. На початку епохи незалежності, коли Дніпро ще звався Дніпропетровськом, майже ніхто не задумувався про те, що дітворі нема чим зайняти себе у вільний час. Залишки радянської інфраструктури тоді ще перебували у більш-менш пристойному стані, в тому числі і спортивні майданчики. В теплу пору року та частина молодого покоління чоловічої статі, яку батьки не відправили до села чи на якийсь курорт чи дитячий табір, з ранку до ночі пропадала там, де можна було до знесилення награтися у футбол чи баскетбол. Але час узяв своє, і мова зовсім не про комп’ютери та гаджети: старі майданчики геть зіпсувалися, нових майже ніхто не робив. Була спроба побудувати кілька «коробок» з синтетичним покриттям за «програмою Суркіса», але злетів цей проект не всюди.

Перед тим, як стати президентом Федерації футболу України, Андрій Павелко тривалий час очолював Дніпропетровську обласну федерацію футболу . Про труднощі з інфраструктурою він знав чудово, але вирішувати проблеми був готовий лише на словах. Він і зараз любить поговорити про те, що необхідно створити завод з виробництва покриття для футбольних полів, але абсолютно незрозуміло, де, коли і як це станеться. Існують й інші політики, які нібито долучаються до реформи за голландським прикладом. Але справжньою рушійною силою в даному випадку є зовсім не вони.

Міського голову Дніпра Бориса Філатова важко запідозрити в тому, що він є затятим фанатом футболу, нехай він і засвітився два роки тому на трибунах пам’ятного матчу між Дніпром та Наполі. Більшості його команди це стосується також. Але саме на час їхнього керування містом почалося відновлення сотень спортивних майданчиків не лише з синтетичним, але й з асфальтовим покриттям. За прикладами далеко бігати не треба – достатньо зробити невеличке коло мікрорайоном, розташованим неподалік центральної прохідної заводу Південмаш і порівняти минуле з теперішнім.

Необхідна Nota bene: усі перелічені нижче об’єкти крім шкільного майданчика станом на 31 березня 2017 року перебувають на стадії завершення будівництва або на косметичному ремонті. Відверто кажучи, в деяких місцях нестабільна зима вплинула на покриття суттєво.

Робоча, 154

На початку дев’яностих одночасно з заселенням найближчих новобудов тут зробили футбольне поле. У порівняння з сучасними об’єктами воно виглядало абсолютно непрезентабельно – двоє залізних воріт без сітки та клаптик ґрунту, що місцями заростав ріденькою травичкою. Але ніхто не скаржився.

Десь перед Помаранчевою революцією завдяки комунальним службам не стало навіть цього задоволення: аварійна служба Дніпроводоканалу перерила все вздовж та впоперек в пошуках якоїсь труби, не знайшла її та… поїхала геть. Засипати величезні ями довелося власними силами, але для футболу ця місцина вже була непридатною.

Минулого року тут нарешті розпочалася бурхлива діяльність. Так, саме вона, а не її імітація. За кілька місяців вдалося збудувати універсальний майданчик, на якому можна пограти не лише у футбол. Любителі баскетболу, звісно, можуть висловити невдоволення неканонічними розмірами щитів і, з точки зору правил гри, будуть правими. Проте раніше і цим не можна було похвалитися. Більше тут і причепитися, власне кажучи, нема до чого.

Кедріна, 47

Так-так, наведення ладу тут ще не завершилося. Але вже добре помітно, що тут буде. Раніше на цьому місці існував обнесений дірявою сіткою майданчик незрозумілого призначення з небезпечним для життя та спортивного інвентарю покриттям.

Грати у баскетбол тут було категорично неможливо через те, що м’яч після удару об дрібне каміння не стрибав як слід. А спробам пограти у футбол заважала не стільки відсутність воріт, скільки те саме каміння, об яке можна було добряче забити собі пальці ніг (і це в кращому випадку). Тепер все буде інакше.

Робоча, 75а

Мабуть, найцікавіший з наведених прикладів. На території школи №46 (до речі, однієї з перших в місті, яка після здобуття Незалежності перейшла на українську мову викладання) на початку минулого десятиліття побудували одну з вищезгаданих «коробок» за програмою тодішнього голови ФФУ.

Випробування часом вона не дуже-то й витримала, особливо через те, що ніхто не займався навіть поточним косметичним ремонтом. Не лише молодь, але й представники старшого покоління змушені були повернутися до того, з чого починали – зовсім поруч було досить велике (нехай і нестандартне в плані розміру) футбольне поле. Покриття було таким самим, як і через дорогу – лисий ґрунт, на якому ледве-ледве проглядалася природна зелень.

Усе змінилося протягом останніх кількох років. Скептики, звичайно, можуть зауважити, що в цій історії забагато політики.

По-перше, про новий синтетичний майданчик любив чимало писати тоді ще не міський голова, а лише народний депутат Філатов, який доклав руку до цього проекту. По-друге, директор школи Олена Мошенець висувала свою кандидатуру на виборах до міськради (здогадайтеся, від якої партії), нехай і не зуміла перемогти. Проте 26% голосів на окрузі, де абсолютну більшість електорату складають немолоді вже південмашівці, що зазвичай голосують за своїх колег з комуністичним минулим – це вже досягнення. А поле, до речі, вийшло просто чудовим.

Робоча, 65

Тут маємо одразу два об’єкти. Перший, менший, побудували фактично з нуля. Раніше тут відповідно до проекту МЖК був дитячий майданчик з гірками та пісочницями. Але вже наприкінці дев’яностих найчастішими гостями тут стали представники не золотої молоді, що розслаблялися тут вечорами. На ранок же ж раділи хіба що численні збирачі склотари і не раділи двірники, бо доводилося вигрібати усі підсумки життєдіяльності (зазвичай недопалки та шприци). Часи змінилися, тепер дітвора гратиме тут у баскетбол та футбол.

Інший, значно більший баскетбольний майданчик тривалий час був справжньою зоною ризику. Причиною цього була банальна людська жадібність – паркуватися на платних стоянках місцеві мешканці не любили і тому використовували усі вільні місця в радіусі кількох десятків метрів. На додачу тут ще й в’їзд до кількох гаражів був. Але гаражами зараз ніхто не користується, майданчик відремонтували та обнесли огорожею, а автовласникам тепер цілком логічно доводиться користуватися платною парковкою, що розташована зовсім поруч.

І ось тут виникають два цікавих питання. Питання перше: хіба не міг Андрій Павелко узятися за відновлення інфраструктури до 2015 року, коли обіймав посаду голови обласної федерації футболу? Якщо винести за дужки суто баскетбольні майданчики, то роботи в окремо узятому мікрорайоні було не так вже й багато. Можна, звичайно, вважати, що зять Леоніда Сергієнка не мав достатнього впливу на міських чиновників, але подібне твердження видається побрехенькою. Швидше за все, проблеми дитячого спорту цікавили його виключно з точки зору красивих слів та піару.

Питання друге: яким був реальний внесок до благої справи з боку однопартійця Павелка депутата Максима Курячого, за сприяння якого нібито побудували чи відремонтували вищезгадані об’єкти? Його ім’я фігурує тут аж надто регулярно, але якщо не рахувати кількох зустрічей в якості технічного кандидата Вілкула-молодшого на виборах міського голови 2015 року, то народний обранець до власного округу і не приїздив, за великим-то рахунком. Чомусь є підозра, що носій депутатського мандату в кращому випадку чув про все це краєчком вуха, відпочиваючи в одному з елітних столичних закладів.

Отак завжди і виходить – говорять одні, а працюють інші. Втім, добре, що хоча б хтось робить корисні справи.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!