Укрзалізниця дає вогню: Чому аксіома «Клієнт - завжди правий» в Україні не працює

11:25, 15 августа
1
Стояти чи не стояти? - фото 1
Стояти чи не стояти? / Еспресо

Оглядач Без Табу пояснює, чому відставка Войцеха Балчуна не стала панацеєю для Укрзалізниці. До монополіста лишається купа питань, на які він не хоче та не може дати відповідь.

Всенародний галас з приводу відставки польського менеджера Войцеха Балчуна з посади керманича Укрзалізниці ще навіть вщухнути не встиг, а його колишні підлеглі вже надали привід поглузувати себе. Так, власне кажучи, і трапляється останнім часом – усі недоліки та прорахунки звалюють на варягів, а потім виявляється, що приїжджі начальники тут нібито і ні до чого. Дійсно, майже не існує засобів, за допомогою яких можна боротися з типовим українським «а раптом минеться». А ті, що існують, не підходять з ідеологічних причин – в нас же ж декомунізація триває, не забувайте.

Минулі вихідні для деяких пасажирів поїзду Інтерсіті за маршрутом Одеса – Київ запам’ятаються, схоже, назавжди. А все тому, що вони стали співавторами непересічного навіть для такої неорганізованої країни, як наша, досягнення. Кілька сотень дорослих разом з дітьми та чималою кількістю багажу змушені були діставатися до пункту призначення не сидячи, а стоячи, придбавши при цьому достатньо дорогі квитки. Про жодний флешмоб тут не йшлося, просто вибору іншого не було.

Що ж сталося? Та нічого особливого, просто на Одеській залізниці наламали дров з вагонами. Мали причепити дев’ять, причепили в підсумку п’ять, а коли усвідомили помилку, часу на її виправлення лишалося небагато. Не відкладати ж відправлення потягу і ставити таким чином у незручне становище громадян, яким пощастило більше? До речі, Укрзалізниці непогано було б навести точну цифру постраждалих від непрофесійності залізничників. Є підозра, що завдяки цьому конфузу в швидких поїздах проїхала рекордна кількість стоячих пасажирів (електрички давайте все ж не рахувати). Та інформаційний привід і без цього вийшов чудовим.

Правда в тому, що УЗ за чверть століття існування так і не стала конторою, що орієнтується перш за все на клієнта. До Помаранчевої революції на це годі було і розраховувати, бо шалені державні дотації перекривали будь-які збитки. Потім стало гірше, перевізник-монополіст почав потопати у боргах, але необхідність змін була страшнішою за збитковість. Навіть зараз, коли про необхідність рівнятися в побутових питаннях на Європу іноді заговорює навіть електорат колишньої Партії Регіонів, від окремих регіональних підрозділів все ще тхне застоєм.

От візьмімо хоча б легендарний вже напрямок Маріуполь – Львів, про який останнім часом говорять все більше і більше. Доки Росія мала на пересічного українського споживача більший вплив, ніж Захід, страшенно повільний та незручний поїзд частіше порівнювався з рейсом Москва – Владивосток. Мовляв, що там кепсько, що тут, але нам хоча б не треба цілий тиждень їхати. Проте часи змінилися, і народ став швидше жахатися, ніж іронізувати. В тому числі і через те, що порожніх місць через рух вимушених переселенців туди-сюди тут стало значно менше.

Так, їхати 28 годин без пересадок – явний перебір. Їхати 28 годин без пересадок у вагонах, в яких раптово може протекти бак з водою, вікна не зачиняються, а кондиціонерів не передбачено взагалі – непросте випробування навіть для тих, кого життя вже добряче побило. Наприклад, до учасників АТО з західних областей, що повертаються додому. Можна, звичайно, виграти трохи часу, якщо махнути рукою на небажання пересаджуватися та поїхати через Київ. Але три-чотири години погоди суттєво не зроблять, бо сил такі поїздки забирають аж надто багато.

Чи є подібні маршрути, скажімо, на американській залізниці? Звичайно, є. Узяти хоча б напрямок Нью-Йорк – Лос-Анджелес. Варіант для порівняння просто ідеальний, бо поїзд також має перетнути країну впоперек зі сходу на захід. Відстань між Великим Яблуком та Містом Янголів приблизно втричі більше за шлях від Маріуполя до Львова. За суто математичною логікою експрес компанії Амтрак має діставатися з точки А до точки Б за 84 години з урахуванням зупинок, проте насправді легко вкладається у 67 з копійками. І це ще не головна родзинка.

Самі громадяни США відверто зізнаються, що експрес від NY до LA і назад – швидше туристична фішка і можливість повністю відкрити для себе країну, ніж ключова деталь транспортної системи. Люди, що цінують свій час та гроші, давно вже пересуваються з Атлантики на Тихоокеанське узбережжя на літаках: цей спосіб є дорожчим, проте замість майже трьох діб дістатися пункту призначення можна за п’ять годин, якщо не робити пересадок.

Звичайно, якби ж було конче необхідно пришвидшити пересування залізницею, американці зі штанів би вискочили, щоб покращити результат. Чому? А тому, що клієнт - завжди правий. І це ще мова не зайшла про комфортабельність перевезень – в цьому плані Америка і досі дасть нам сто очок фори.

Укрзалізниця, в свою чергу, навіть до нового року ще не раз встигне «порадувати» відданих пасажирів. Будуть і підвищення цін на квитки, які жодним чином не вплинуть на співвідношення ціна/якість. Буде і нестача квитків через те, що спекулянти навчилися користуватися системою онлайн-продажу та бронювати все підряд за принципом «не з’їм, так понадкушую». А може і навстоячки комусь доведеться проїхатися знову. Цифри 5 і 9 же ж такі схожі, особливо якщо за старою звичкою від руки на промасленому папері намальовані…

P.S. Доки писався текст, Укрзалізниця встигла ще раз "дати вогню". Спочатку представники УЗ обіцяли тим пасажирам рейсу Одеса - Київ, що їхали стоячи, повністю відшкодувати вартість квитка. Але в підсумку виявилося, що повертати готові лише різницю між вартістю квитків на Інтерсіті+ та до загального вагону. Біда тут навіть не в тому, що обіцянки розходяться зі справами, а в черговому прояві суцільного непрофесіоналізму. За наявності такого перевізника-монополіста тепер треба бути готовими до будь-якого форс-мажору.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Без Табу
1
Публикации