Тисяча днів марнославства: Про що говорить відставка Жебрівського

Павло Жебрівський йде у відставку / Прес-служба чиновника

Без Табу аналізує наявну інформації щодо відставки намісника Порошенка на Донеччині та розглядає її як привід подумати про реформування інституту Військово-цивільних адміністрацій.

Військово-цивільні адміністрації входять до числа тих державних інституцій, роботу яких неможливо оцінити об’єктивно та максимально точно. Частина прикордонних з росіянами областей, на щастя, знаходиться під контролем української влади, але це швидше заслуга збройних сил, ніж ВЦА. Невдачі ж в інфраструктурних питаннях завжди можна було списати на близькість лінії фронту – мовляв, нам не до повноцінного відновлення, про захист треба думати.

При цьому люди, яких призначали керувати підконтрольними територіями, поводили себе напрочуд дивно. Скажімо, Георгій Тука на момент отримання посади голови Луганської ВЦА перебував на піку своєї нетривалої популярності. А як інакше, якщо мова йшла про відомого волонтера та патріота? Скептики та недоброзичливці, щоправда, зауважували: новоспечений герой просто своєчасну впіймав потрібну хвилю, а від критики цілком може прикриватися персоною сина, який зовсім поруч служить в АТО. Тоді на прояви скепсису майже ніхто не звернув уваги, а дарма. І пішов у відставку Тука досить швидко, майже втративши власну героїчну репутацію.

Жебрівський звітує

Голова Донецької ВЦА Павло Жебрівський на відміну від Туки затримався на своїй посаді аж на тисячу днів. Хоча грішки за душею мав ті самі. Скажімо, торгівля з окупованими територіями велася нехай і тихо, але досить активно. Підозріло благодійних вчинків на зразок безкоштовної передачі сепаратистам двадцяти машин швидкої допомоги тут наче й не було, але усі зацікавлені особи без жодних проблем «знімали вершки». І Жебрівському навіть опускатися до пояснень з серії «відмова від взаємодії з непідконтрольними територіями є економічно недоцільною». Бо думка фейсбук-спільноти його геть не цікавила, адже губернатор Жебрівський зробив ставку на інших, а тому його обличчя не сходило з перших шпальт місцевих газет та білбордів.

Про місце Жебрівського в історії

Якщо ж серед районних керівників знаходилися правдолюби, яким не подобалося, що під їхнім носом працюють злочинні схеми, проблема вирішувалася за передбачуваним алгоритмом: порушників спокою позбавляли посад, на їхнє місце призначали більш лояльних та схильних до добровільно-примусового компромісу осіб. Так було минулого року у Красногорівці, так сталося цієї весни у Зайцевому. Місцеве населення на перших порах обурювалося, доки не ставало зрозуміло, що проблеми аборигенів приїжджого управлінця взагалі-то не хвилюють.

При цьому Жебрівський без жодних (як йому здавалося) репутаційних ризиків братався з сумнівними персонажами. Згадайте хоча б міського голову Дружківки Валерія Гнатенка, який свого часу посприяв проведенню сепаратистського референдуму і мав би в ідеалі опинитися за ґратами. Але в Києві його персоною не зацікавилися, мешканці Дружківки на виборах трирічної давнини не знайшли кращої за нього кандидатури, тому історія продовжилася. На систематичне розкрадання місцевого бюджету родиною Гнатенків уваги взагалі ніхто не звертав.

Індульгенцією і приводом отримати захист від голови Донецької ВЦА стала давня міцна дружба з професійним «носієм козлів» Олегом Недавою. А Жебрівський завжди вважався близьким до Порошенка – скажімо, саме за сприяння одного з численних кумів Ющенка він 13 років тому був призначений головою Житомирської ОДА. А вже у поточному десятилітті він три роки очолював партію «Республіканська платформа» – колишній «Собор», яким до нього тривалий час керував Анатолій Матвієнко, ще один соратник Порошенка та рідний дядько Сергія Березенка. Забагато дивних зв’язків сходяться в одній точці, вам не здається?

Тут було б доречно нагадати, що вже наступного року в Україні відбудуться президентські та парламентські вибори. І поведінка президентського намісника на Донбасі непевному рейтингу в цих краях лише шкодить. Інфраструктура хоч і відновлюється, але під акомпанемент пафосних промов Жебрівського та шалених витрат. Місцеві до нього ставилися не надто приязно (мешканці вищезгаданого Зайцевого навіть КПВВ перекривати намагалися кілька днів тому), а спроби українізувати суцільно російськомовну в цих краях еліту викликали у багатьох її представників відчутне роздратування.

При цьому відставка Жебрівського, схоже, не є покаранням. Принаймні існує версія, згідно якої Порошенко задумав відправити свого побратима на підвищення в одну з областей, де популярність БПП теж є непристойно низькою. І позитивні приклади на зразок «команди Резніченка», що перетворилася на «команду Порошенка» і суттєво підняла рейтинг президента і партії щонайменше у провінції, існують. Але зроблено це було здебільшого за допомогою реальних справ, а не красивих слів. Тому є сумніви, що колишній голова Житомирської ОДА зможе впоратися з цим завданням, якщо його перед ним, звісно, поставлять.

Хто замінить його на Донеччині? Зараз це вже не так і важливо. Одні джерела вважають, що сюди з Луганщини перекинуть Юрія Гарбуза – принаймні, період його керівництва був менш скандальним, ніж дев’ять місяців Туки. Інші запевняють в тому, що вже узгоджене призначення заступника міністра з питань окупованих територій Юрія Гримчака, людини одіозної та гострої на язик, але знайомої з місцевими реаліями. Але ситуація складається так, що доцільніше було б взагалі засумніватися у необхідності існування ВЦА в нинішньому неефективному форматі.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!