Таємничий острів. Як Ісландія зробила те, що Україні досі не під силу

Ісландія як приклад для наслідування

Цей текст вперше побачив світ за кілька годин перед стартом Євро 2016. Нині ж з'явилась чергова необхідність нагадати про футбольні успіхи країни з населенням в 330 тисяч, тому зустрічайте дещо перероблений, проте й досі актуальний матеріал про збірну Ісландії.

Що робити, якщо ви не можете визначитися, за кого вболівати на чемпіонаті Європи? Найкраща порада станом на полудень 10 червня – не мучитися з вибором і вболівати за ісландців, оскільки цей варіант безпрограшний за визначенням.

Людині з розвиненим "відчуттям прекрасного" за футбольними мірками манера гри ісландців може іноді навіть здатися огидною – багато довгих передач, гра переважно від оборони… Але навіть якщо принцип "м'яч завжди потрібно рухати низом" є системо утворюючим для вашого бачення футболу, то за хлопців з "крижаної землі" все-таки варто щиро притопити. Чому? А хоча б тому, що ідеально працююча система завжди викликає бажання аплодувати стоячи.

Любителям футболу зі стажем, до числа яких входить і один не дуже відомий поки що літературознавець, збірна Ісландії запала в душу ще під час відбору до Євро-2000. Як показала практика, за умов вдалого жеребу ісландці могли реально поборотися за вихід до фінальної частини, але на свою біду потрапили до єдиної групи, в якій місце вище четвертого їм не світило за визначенням. Так-так, мова про той секстет, в якому за півтори путівки до фінального турніру всерйоз рубалися Франція (діючий чемпіон світу, який в підсумку і чемпіоном Європи стане, на хвилиночку), Україна та Росія.

Команда під керівництвом Гудйона Тордарсона спокійно дихати фаворитам не давала: Франція у Рейк'явіку дивом зуміла здобути одне очко, Україна ледве-ледве виграла, а Росія взагалі отримала дірку від бублика завдяки епохальному автоголу Ковтуна. В гостях острів'яни теж іноді огризалися – достатньо згадати хоча б нічию з позиції сили, яку вони здобули в останній день березня 1999-го в Києві. Та команда взагалі була найсильнішою в історії ісландського футболу з точки зору статистики (Тордарсон і досі є лідером за відсотком здобутих перемог та очок серед тренерів, які очолювали збірну щонайменше у двох матчах), але системним підходом тоді і не пахло.

Зараз картина докорінно змінилася. І не лише у футболі. Скажімо, минулого року збірна Ісландії з баскетболу вперше в своїй історії пробилася до фінальної стадії Євробаскету. Так, жодної перемоги ісландцям здобути не вдалося, але грали вони симпатично і на диво зріло як для дебютанта (а турків, яких певною мірою стереотипно вважають сильною баскетбольною нацією, аж в овертайм затягнули). Чоловіча збірна Ісландії з гандболу грала у фіналі пекінської Олімпіади, який програла неймовірно сильним французам з різницею у п'ять м'ячів, але срібні нагороди – це теж дуже і дуже почесно. Навіть у хокеї помічається певний прогрес, хоча свій перший матч збірна зіграла лише 17 років тому і програла з рахунком 0:11 – не повірите – Ізраїлю.

А тепер родзинка – усіх цих успіхів у спорті досягає країна з населенням у 330 тисяч. На Закарпатті мешкає ледве не в чотири рази більше народу, якщо раптом що. Якщо дивитися на ситуацію виключно з точки зору точних наук, то відшукати одинадцять талановитих футболістів в країні з населенням у 45 мільйонів має бути простіше, ніж у країні, яка навіть до одного відсотку від 45 мільйонів не дотягує. Але ісландці знайшли не лише одинадцять талановитих футболістів, але й інших талановитих спортсменів. Причому виключно серед ісландців – єдиним дійсно значущим натуралізованим представником ігрових видів є корінний киянин Павлик Єрмолинський, який з певного часу став незамінним для баскетбольної збірної виконавцем.

Пересічний українець після отримання цієї інформації гарантовано поставить собі питання: в чому ж, чорт забирай, причина успіху ісландців та наш прорахунок одночасно? Відповідь лежить на поверхні.

В Бразилії та інших футбольних країнах Латинської Америки давно вже діє перевірений принцип – найкращі футболісти виходять з дітей фавел, які бігають вулицями ледве не босоніж, мешкають у хижах без нормальних водогонів та кондиціонерів і їдять те, що під рукою трапиться. На перший погляд це просто стереотип, але спробуйте порахувати представників середнього класу та еліти, які лишили відчутний слід в історії пентакампеонів! Тостао, Сократес, Кака – це все, що пригадується за довгі роки.

Талант краще розвивається у більш складних умовах, як це не дивно. Так от, у ісландців умови навіть складніші, ніж у бразильців, але не фінансові, а кліматичні – більш-менш комфортно грати у футбол на "крижаному острові" можна лише на штучному покритті. Тому молоді ісландські таланти намагаються податися до континентальної Європи якомога раніше і зазвичай потрапляють до правильних рук. І саме континентальний вишкіл більшості представників поточного складу збірної став головною причиною історичного виходу до фінального турніру Євро-2016.

В Україні люди тільки починають розуміти необхідність виходу з зони комфорту як головний фактор розвитку спортсмена

В Україні ж люди тільки починають розуміти необхідність виходу з зони комфорту як головний фактор розвитку спортсмена. Наша молодь потихеньку починає вибиратися до Європи, не обов'язково до сильних чемпіонатів чи клубів, але до країн з кардинально іншим менталітетом і підходом до справи. Хоча більшість все одно вважає, що краще сидіти вдома, отримувати (саме отримувати, а не заробляти) чималенькі за мірками другого європейського ешелону грошики та бити байдики.

Приклад збірної Росії яскраво доводить, що домінування подібних принципів на рівні країни дуже згубно впливає на результати – сусіди хоч і відібралися на шість з восьми останніх великих турнірів, але лише на Євро-2008 продемонстрували пристойну гру та бодай вийшли з групи. В усіх інших випадках художники у трикольорових майках виявилися як мінімум недостатньо голодними.

А от ісландці якраз голодні, і рубатися вони будуть ледве не до останнього подиху. Так що можете абсолютно чесно вболівати за них, якщо не маєте інших симпатій на чемпіонаті Європи, що стартує вже за кілька годин. Старанність і системність повинні винагороджуватися, чи не так?

***

Хотів хтось цього чи ні, але винагорода таки знайшла героїв. Ісландці прошли груповий етап дебютного для себе чемпіонату Європи без зривів - спочатку дали бій португальцям, які в підсумку несподівано для всіх виграють Євро, потім не втримали перемогу над не менш сенсаційними угорцями. Звитяга у грі з Австрією, яка дозволила вийти до плей-офф з другого місця, була здобута за цілком голівудським сценарієм - незабитий пенальті у виконанні лідера суперника і переможний гол в контратаці на останніх секундах від представника глухого резерву, якого випустили на поле, щоб потягнути час.

В 1/8 фіналу острів'яни не знітилися, пропустивши першими від англійців, і вже в середині першого тайму встановили остаточний і переможний для себе рахунок 2:1. Здолати наступного суперника - Францію - було вже неможливо, але варто віддати ісландцям належне, оскільки вони билися до останнього, перетворивши 0:4 після першого тайму на 2:5 (а могло бути і краще, якби не суддівські помилки на користь господарів турніру). Як поводила себе у схожих ситуаціях збірна України (не лише влітку 2016 року у Франції, а взагалі історично), нагадувати зайвий раз не варто, щоб не ятрити старі рани.

Розумні люди говорять, що порядок здатний побити клас. От тільки у сьогоднішньому протистоянні незрозумілим є головне: хто тут "порядок", а хто "клас"?

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!