Нові актори старого театру. Як український футбол несподівано починає змінюватися

Що далі / ФФУ

Трохи оптимізму напередодні старту України у відборі до ЧС-2018.

Якою буде оновлена збірна України з футболу? Дехто впевнений, що відповідь на це питання можна буде отримати вже ввечері 5 вересня після першого матчу відбіркового циклу до чемпіонату світу-2018 проти Ісландії. Але настільки просто усе, звісно, може бути лише на папері – насправді деякі речі не можна буде об’єктивно оцінити аж до осені наступного року, коли відбір закінчиться. Проте є певні дрібниці, на які не можна не звернути увагу.

По-перше, розумні люди добряче попрацювали над іміджем нового головного тренера. Точніше, над його публічною складовою. У липні дехто називав головною проблемою Андрія Шевченка необхідність найняти до штабу збірної перекладача "з російської на російську" для спілкування з гравцями – вичленувати щось з нескінченних "е-е-е-е", ""ну-у-у-у" та перманентних матюків не всім буде легко. Проте Андрій Павелко на правах не стільки зіц-голови українського футболу, скільки кума новопризначеного тренера, схоже, скористався наявним адмінресурсом в особі неперевершених спічрайтерів, які працюють на партію влади. Ці товариші здатні зліпити видатного оратора з колоди, якщо натхнення вистачить. Достатньо згадати хоча б Максима Курячого, з якого під час минулорічних місцевих виборів команда спічрайтерів ледве не зліпила генія-реформатора, але у вирішальний момент підвело абсолютне невміння горе-кандидата імпровізувати та говорити без папірця.

Шевченко під час нечисленних поки публічних виступів папірцем начебто не користувався взагалі, та й телесуфлерів в радіусі десяти метрів помічено не було. Це означає одне з двох: або всередині володаря Золотого М’яча-2004 дійсно прокинулося розумне alter ego, або прес-конференції були зрежисовані до останнього слова. Другий варіант не є таким вже диким для українських реалій. Наприклад, керівник одного баскетбольного клубу, який нещодавно боровся за посаду президента ФБУ, щиро вважає, що спілкування з пресою має проходити саме у такому форматі – у журналістів має бути список пронумерованих запитань, у тренера ж повинні бути під рукою пронумеровані відповіді. Характерно, що найважливіші свої зустрічі з акулами пера та представниками фанатського руху Шевченко проводив за закритими дверима. Що це було – звичайна репетиція чи небажання стати об’єктом лінгвістичних насмішок, як це сталося свого часу з Віталієм Кличком?

По-друге, варто все ж порадіти, що фактично командою керуватиме не Шевченко, а людина, яка є фахівцем своєї справи. Раулю Ріанчо без тлумача теж обійтися навряд чи вдасться, але тут причина є дійсно поважною – людині, що все життя спілкувалася іспанською, важкувато за кілька років вивчити абсолютно не схожу на його рідну мову російську чи українську. Але саме іспанець є мозковим центром тренерського штабу, саме він відповідатиме за питання тактики та стратегії.

На що здатний Ріанчо? Вболівальники Динамо чудово могли переконатися, що сірий кардинал-іноземець може творити дива, доки Сергій Ребров на правах офіційного головного тренера відволікає на себе увагу допитливих журналістів та скептично налаштованих спостерігачів з насінням та пивом. Два чемпіонських титули після непристойної як для найбільш титулованого українського клубу перерви та перший за 17 років вихід з групи в Лізі Чемпіонів – це не так вже й мало. Але головне – навіть не титули, а малюнок гри, який Динамо миттєво втратило після того, як Рауль залишив штаб Реброва.

По-третє, важливі зміни відбуваються у структурі збірних усіх вікових категорій. Вперше за чверть століття хтось у ФФУ нарешті зрозумів, що усі команди від U-15 до головної в ідеалі мають грати якщо не за однаковими схемами, то хоча б у більш-менш схожий футбол. Саме цього вектору тепер дотримується більшість тренерів юніорських збірних та Олександр Головко, який нещодавно очолив молодіжну. Ті ж голландці, на чию систему підготовки певний час намагалися рівнятися щонайменше у Шахтарі, досягають суттєвих результатів на молодіжному та юнацькому рівні не лише через захмарний талант, а й через те, що футболісти ще з молодшого шкільного віку починають грати за однаковою тактичною схемою – у випадку з Нідерландами це зазвичай 4-3-3.

Але головне, що під час вирішення кадрових питань фактор кумівства поступово сходить нанівець. З головної команди вже прибрали двох священних корів попереднього тренерського штабу – Тимощука та Шевчука, і є підозра, що за підсумками осінніх матчів на пенсію можуть відправити ще декого. До команд молодших вікових категорій, в свою чергу, майже припинили викликати "блатних", які раніше вибивали собі місця у заявці (а іноді навіть в основному складі) за рахунок не ігрових якостей, а "фінансової допомоги" певним чиновникам ФФУ. Для країни, 90 відсотків населення якої звикли жити за принципом "послуга за послугу", це вже неабиякий прогрес. Питання тільки в одному: скільки протримаються ці нововведення?

Висновок поки може бути лише один: пересічному українському вболівальнику все ще хочеться чекати дива. Саме дива, бо сподіватися на якусь системність поки не доводиться. Але час покаже, що тут до чого.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!