Свої серед чужих. Яку зраду може приховувати в собі угода про безвізовий режим з ЄС

Про підводні камені безвізу

Доки в Донецьку та на його околицях гуркотіла артилерія, а Дональд Трамп надто активно привертав до себе увагу світових ЗМІ, майже всі встигли проґавити непересічну подію.

У четвер Європарламент остаточно та невідворотно постановив скасувати візовий режим між Євросоюзом та Грузією. Блогосфера відреагувала на цю подію серією мемів та швидко переключилася на нові подразники. Без Табу вважає ж за потрібне привернутицій події більше уваги.

Хто б там що не говорив, але для Тбілісі це рішення є величезним кроком вперед. Але без підводного каміння не обійшлося навіть тут, оскільки європейські політики давно звикли творити дива за принципом "всі ми, люди, браття на землі”. Й момент незабаром має всі шанси поширитися й на Україну.

Справа в тому, що вільно пересуватися Шенгенською зоною з 1 березня 2017 року зможуть не лише громадяни Грузії, що проживають безпосередньо на території країни чи десь за кордоном. Шматочок щастя перепав також тим, хто мешкає в окупованих Абхазії чи Південній Осетії, але при цьому примудрився зберегти у шухляді грузинського паспорта і не видати цю таємницю тим, кому її знати не варто. Доки представникам Євросоюзу не довели протилежного, вони вважатимуть, що серед населення невизнаних республік вистачає тих, хто не підтримує курс контрольованої Москвою влади. І декого в Тбілісі подібні погляди бентежать не жартома, а цілком серйозно.

Втім, конкретно у грузинському випадку зрада є зовсім вже невеличкою. Кахі Кахіашвілі, легендарний олімпійський чемпіон-важкоатлет, що народився у Цхінвалі і кілька разів після закінчення активних виступів намагався податися до політики, у одному з нещодавніх інтерв’ю дуже влучно зауважив з цього приводу – між Грузією та окупованими землями зв'язок зараз майже відсутній за усіма напрямами. Усе настільки погано, що сам Кахіашвілі вже років зо двадцять не може потрапити до родичів, що мешкають по той бік лінії розмежування. Та й самим мешканцям невизнаних державних утворень Європа потрібне немов собаці зайва нога. А якщо комусь і хочеться злітати до Парижу (за наявності грошей, звичайно), роблять вони це через Москву і за московськими умовами. Хибна тривога, можна розбігатися по домівках.

Але при спробі змоделювати історію з грузинським безвізовим режимом на прикладі України, у голові та на папері вимальовується цілком моторошна картинка. Володарі доль у Брюсселі та Страсбурзі зазвичай діють на диво шаблонно, і тому вже зараз можна передбачити, що в кінцевому варіанті угоди з Києвом про скасування віз буде прописано кілька цікавих, але неоднозначних формулювань. Одне з них точно стосуватиметься мешканців територій, які є частиною України відповідно до Конституції, але на даний момент контролюються "неввічливими людиськами в камуфляжі без знаків розпізнавання". І необхідність виконання цього положення може породити навіть не хаос, а справжнісінький апокаліпсис локального масштабу.

Якщо говорити про кримчан, то ні для кого не є таємницею той факт, що більшість із них і досі не відмовилася від українського громадянства, хоча Росія навіть, де-факто, чомусь вважає їх власними підданими. Серед тих, хто досі зберігає у потаємних місцях документ з тризубом на обкладинці, є не лише люди з проукраїнськими поглядами. Ренегати, що звикли продаватися будь-кому за корзину печива та діжку варення, завжди готують собі шляхи до відступу на той випадок, якщо їхній план раптово дасть збій. У представників спецслужб на материку подібні кадри цікавості не викличуть в принципі – отримати дубцем вони можуть лише у випадку втручання хлопців з Миротворцю або інших добровільних помічників, та й то не завжди.

"Мешканці Донбасу" в цьому контексті – привід для окремої розмови. І не лише тому, що у порівнянні з окупованим росіянами півостровом додається проблема соціальних виплат (точніше, хитрунів, які намагаються отримувати їх по обидва боки лінії розмежування). Просто уявіть собі, що одного чудового дня військовий конфлікт скінчився перемогою України. Смикатися до Росії так званим партизанам не схочеться за визначенням – кулеметні черги на кордоні зроблять решето з кого завгодно. Як викручуватимуться місцеві князьки – питання цікаве, але у контексті нюансів безвізового режиму неактуальне, бо прізвища усіх цих негідників присутні у санкційних списках. Навіть якщо умовний Плотницький з українським паспортом в кишені дістанеться до найближчого КПП Євросоюзу, ввічливі прикордонники в кращому випадку завернуть його назад.

А от терористові середньої руки може неймовірно пощастити. Його прізвище не фігурує у жодних списках, бо він протягом конфлікту не світив пикою там, де світити не треба. Українського громадянства його теж ніхто не позбавив. І тому за умови вмілого використання професійних навичок товариш, за яким давно плаче лава підсудних у Гаазі, може швидесенько перебратися до Європи і розчинитися там. Наші силові структури одного чудового ранку, звичайно, отримають докази причетності втікача до військових злочинів, але буде запізно. Особливо з урахуванням того, що не те що механізми екстрадиції, а навіть механізми співпраці з деякими іноземними колегами у нас прописані абияк.

От вам і підводні каміння, пані та панове. Втім, є кілька засобів, що допоможуть суттєво пом’якшити зраду. Про них мова піде вже наступного разу.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!