Судний день для судочинства: Справа Бузини як тест для недозрілих гілок влади

09 февраля, 12:05
9 лютого - судний день для судочинства - фото 1
9 лютого - судний день для судочинства

9 лютого 2018 року почнеться черговий етап розгляду справи щодо вбивства проросійського пропагандиста Олеся Бузини. Автор Без Табу закликає українську владу нарешті визначитись – на чиєму вона боці.

9 лютого 2018 року може стати важливою датою в новітній історії України. Щоправда, в шкільних підручниках про події цього дня навряд чи писатимуть: до миттєвої революції вони не призведуть, масові протести якщо й спровокують, то не одразу, а іншими подробицями навантажувати недозрілі дитячі голови було б не гуманно. Але тест на чистоту та профпридатність для правоохоронних органів і особливо для судової гілки влади – момент все ж надто визначний для того, щоб його ігнорувати.

У справі про вбивство Олеся Бузини, чергове засідання по якій заплановано якраз на п’ятницю, 9 лютого, за останні кільканадцять місяців, не відбулося суттєвих зрушень. Навіть слідча група констатує цей факт, причому без особливого задоволення. А все тому, що десь нагорі одразу після скоєння злочину (а, можливо, й раніше) твердо вирішили: ґрунтовного розслідування не проводити, у підводному камінні не шарудіти, усю провину повісити на перших-ліпших зручних кандидатів. Ось тільки і два кандидати на роль цапа-відбувайла трапилися не надто зручні та безвільні, і справу довелося прилюдно шити білими нитками через проблеми з доказовою базою.

Як не дивно, але найбільше ниток стирчить не там, де складено докупи свідчення очевидців. Хоча ще минулого року доводилося відзначати, що після початкового дефіциту свідків потрібні люди з потрібними свідченнями почали з’являтися немов гриби після дощу. І зі зброєю все не так складно, як може здатися. Бо в наших реаліях порушення статті 263 КК України можна інкримінувати ледве не кожному другому радикалу, якщо попередньо мати легальний привід та дозвіл на обшук. На фоні головної проблеми усе перераховане вище є не більш ніж процесуальними дрібницями.

За тридцять три місяці від дня вбивства Бузини слідство так і не спромоглося встановити замовника. Точніше, не схотіло чи не отримало відповідного наказу від найвищого начальства. Як смішно це не прозвучить, але сторона обвинувачення і досі розглядає в якості основної версію, згідно якої мотивом скоєння злочину була особиста неприязнь до Бузини з боку Медведька і Поліщука. Але якби все насправді було так просто, то вирок по справі вже давно було б винесено. Натомість ми маємо хронічну невизначеність і неможливість роздати усім сестрам по парі сережок. А розкладів тут може бути чимало.

Якщо виконавцями та/або замовниками вбивства були російські спецслужби, то не помітити цього було б важко. Проте стосунки України та Росії все ще виглядають дивно. Начебто і війна йде, і території наші окуповано. Але з іншого боку ми і дипломатів на ключові посади призначаємо тих, які вигідні Кремлю, і обсяги торгівлі не зменшуємо. Тому й звинувачувати сусідів у черговій політичній провокації комусь могло б стати незручно. А сприймати події 16 квітня 2015 року як провокацію цілком можна, оскільки Бузину могли обрати на роль ягнички на заклання, аби вкотре виставити винними «кровожерливих фашистів з Києва».

Якщо вбивство Бузини є такою ж ланкою логічного ланцюга, як тиха страта Калашникова чи нібито самогубство Чечетова, то вайлуватість і однобока позиція слідства пояснюються дуже легко. Якими б маргіналами не були члени колишньої Партії Регіонів (а в такому разі замовниками будуть саме вони), але чіпати їх в найближчому майбутньому не можна. Останнім часом було декілька гучних спроб наробити галасу, та на цьому рівні все і зупинялося – не карали нікого. В найгіршому випадку комусь з дрібних сошок на зразок Удода тікати «за поребрик» доводилося. Скоро ж вибори, не можна сипати сіль на хвоста ситуативним союзникам.

І навіть можлива причетність до злочину когось з «вождів націоналістів» в світлі останніх подій на ультраправому нібито фронті додає справі дивного присмаку. Адже не лише «Національні дружини» можна справедливо запідозрити у співробітництві з МВС. На С14, наприклад, схожі звинувачення сиплються немов січневий сніг, і іноді вони виглядають небезпідставно. Якщо справжній замовник чи ідейний натхненник зараз перебуває під крилом Авакова, то він очевидно є цінним активом. І здавати його просто так ніхто не буде.

Поки ж ми жонглюємо версією, суд приготувався до екзекуції. І навіть суддів автоматична система обрала підходящих. Суддя Линник, який нещодавно фактично випустив на волю тітушковода Крисіна, і суддя Левицька, що має намір перетворити Шемотюка і Горбаня з геростратів на терористів – це надто вогненебезпечна суміш, нехай головувати на засіданні будуть і не вони. Хороша новина для підсудних є поки що лиш одна: в порівнянні з минулим та позаминулим роками Анатолій Матіос суттєво втратив інтерес до справи Бузини та зайнявся пошуками історичних паралелей. Але від цього судовий процес не перестане бути схожим на судилище.

Головний же висновок і досі лишається незмінним. Медведько та Поліщук, звичайно, могли вбити Бузину, і ймовірність їхньої провини поки виходить за межі статистичної похибки. Але в країнах з більш зрілим суспільством ворожі пропагандисти в принципі не живуть так довго, як прожив українофоб та любитель білогвардійців Бузина, що мнив себе видатним письменником. Влада ж завралась - замахи на Шокіна та Геращенка, нерозслідуване вбивство Шеремета, привселюдне ручкання генпрокурора Луценка з вірогідним замовником вбивства Гонгадзе тощо - все це створило недовіру. Тому, навіть якщо Поліщука та Медведька визнають винними, - вироку ніхто не повірить, адже правосуддя наше видається недозрілим навіть на фоні суспільства. І тест, що починається завтра, воно точно не складе.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Без Табу
Публикации
Загрузка...