Старість - не радість: Пенсійна реформа як бомба сповільненої дії

Українські чиновники в очікуванні пенсійної реформи

Оглядач Без Табу розповідає, чому з пенсійною реформою в Україні в поточному вигляді нічого не вигорить.

Останнім часом навіть політикам-популістам ніколи було чіпати тему пенсій та пенсійної реформи. Після того, як Україна начебто отримує чергову порцію позики від МВФ та начебто починає обіцяну серію рішучих реформ, ажіотаж по цьому питанню зазвичай стихає. Але зараз розпочалося цілком здорове шарудіння. Точніше, здоровим його вважають ті, хто задумав зміни системи на європейський лад, не подумавши при цьому про поправку на вітер.

Справа в тому, що з 1 січня 2019 року почне діяти важливе нововведення – пенсійна система стане частково накопичувальною. Це була одна з вимог Міжнародного валютного фонду, тому не дивно, що виконувати її узялися досить швидко. Проте не дуже схоже на те, що навіть заслужені та досвідчені фінансисти зважили усі ризики, які незмінно присутні в Україні з дня проголошення незалежності. А без цього дивитися на планове покращення саме як на покращення не виходить.

З 01.01.2019 українці перетворяться на інвесторів

По-перше, планується, що внески на персональні рахунки того чи іншого громадянина України будуть робитися у національній валюті. Якби справа відбувалася десь в Еквадорі і мова йшла про американський долар, то можна було б не хвилюватися. Але курс гривні в порівнянні з першим роком її обігу підскочив у 12-13 разів, причому після перемоги Революції Гідності стрибки були особливо відчутними (дякуємо пані Гонтаревій). Рівень інфляції у нас зовсім не білоруський, економіку начебто намагаються стабілізувати. Проте людям з розумінням ситуації має бути боязко.

По-друге, поки що важко зрозуміти, проявом добра чи зла є бажання певних чиновників зробити цю накопичувальну систему виключно державною. З одного боку, історія дає зрозуміти, що на банки у приватних руках в наших краях покладатися особливо не варто – одного чудового дня чергова кишенькова фінансова установа може догратися до введення зовнішнього управління чи початку процесу ліквідації. Куди в таких випадках діваються гроші, сказати важко. Простіше передбачити, де їх точно не буде – спитайте вкладників банку «Михайлівський» та інших горе-банків, вони не дадуть збрехати.

Але медаль, як відомо, має щонайменше два боки. Згадайте хоча б про легендарну і сумнозвісну систему накопичення радянської доби. Дехто дійсно відкладав собі по кілька десятків карбованців на місяць, що називається, на безхмарну старість, хоча більшість ховала тисячі на численних ощадкнижках за принципом «аби було, а там розберемося».

Підсумок був насправді сумним: у виграші лишилися ті, хто зберігав гроші у банках, але не державних чи комерційних, а трилітрових. Події 1991 року спочатку капітально знецінили рубль, а потім хитра політична еліта «приморозила» заощадження простих громадян. Чи застраховані ми від того, що історія може повторитися в наші часи?

По-третє, якщо говорити про реформаторів з парламенту, на арені лишаються одні й ті ж фізіономії. Там згадки про саму лише голову комітету з питань соціальної політики та праці достатньо, щоб почати про щось підозрювати та здогадуватися.

Не забувайте: пік розкрадань та махінації в пенсійному фонді припав якраз на період, коли соціальними питаннями в якості профільного міністра опікувалася Людмила Денисова. Протягом останніх років вона встигла змінити політичних покровителів, обратися до восьмого скликання Верховної Ради і знову підсісти поближче до годівниці.

Присутність поруч в якості першого заступника Денисової не менш одіозного Сергія Капліна лише додає поточній ситуації абсурду. Про наявність у списку членів комітету прізвища Королевської вже можна і не згадувати, мабуть.

Реалізацію пенсійної реформи покладено на міністерство соціальної політики, очільник якого - пан Рева - вважає, що українці банально зажралися.

Увага, питання: чи довіряєте ви у життєво важливих питаннях людям, які в кращому випадку намагаються нічого не робити без зиску для себе, в гіршому – банально красти все, що погано лежить або ж опинилось у зоні їх впливу?

Не дивно, що більшість громадян України гарантовано побажає залишити все, як було, коли дізнається про нововведення. Бо фактично від них вимагатиметься піти невідомо куди і покласти невідомо що на абстрактний поки накопичувальний рахунок.

Деякі «генії мислі» вже пропонують інвестувати майбутні пенсії в акції тієї чи іншої корпорації. Але це явище не зможе стати масовим через майже нульову обізнаність нашого люду в реаліях ринкової економіки. Кінець кінцем, для багатьох слово «акція» асоціюється перш за все з акціями протесту, за участь в яких можуть заплатити живими грішми, хлібом чи гречкою. А це значно надійніше, ніж роками вчитися грати на біржі, як не крутіть.

Слушна пересторога

Так що в підсумку ми приходимо до невтішних висновків. Накопичувальна пенсійна система – річ цілком ефективна, якщо вірити західній практиці. Проте копіювати досвід стратегічних партнерів лобовим методом та переносити його на наші реалії без поправки на ризики – ідіотизм в його найкращих проявах. Особливо з урахуванням звички влади підштовхувати електорат до якихось дій в добровільно-примусовому порядку. Суспільство саме по собі до подібної реформи лише починає дозрівати. І такий стрімкий старт (надто без чітко прописаних технічних нюансів) багатьох може лише відлякати. Береженого ж бог береже.

А головне питання і взагалі варто поставити наступним чином: який відсоток вкладників доживе до того віку, коли гроші на накопичувальний рахунок можна буде не лише класти, але й знімати?

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!