Справа про вбивство Ноздровської як приклад незрілості українського суспільства

Вбивство Ірини Ноздровської шокувало людей / Оксана Грищенко via Facebook

Як розслідування резонансного вбивства Ірини Ноздровської перетворюється на фарс.

Вибачте вже за професійний цинізм, але розслідування вбивства Ірини Ноздровської – це саме те, що було потрібно нашому все ще незрілому суспільству на свята. І не лише в якості легітимного приводу відірватися від перевантаженим суто радянськими їствами столів та нескінченних «блакитних вогників». Просто виявилося, що деякі аспекти життя не можна змінити за допомогою виключно впертих спроб проламати головою стіну. Так, навіть якщо цих голів десятки, сотні чи тисячі.

Узяти хоча б непутящого водія Россошанського, до якого нібито має приводити основна ниточка слідства. Народ традиційно активно обговорює можливу причетність його родичів із суддівського корпусу (і не лише) до організації вбивства активістки. Так активно, що майже ніхто не помітив небезпечного для усієї системи прецеденту: за два дні до зникнення Ірини Ноздровської вирок, згідно якого Россошанський отримав сім років позбавлення волі, було скасовано апеляційним судом Київської області. Причому скасовано в тому числі через суто технічні моменти – наприклад, дивні неспівпадіння у свідченнях підсудного та поліцейських, які нібито рятували його від проявів народного гніву після ДТП.

Відправлення справи на повторний перегляд у наших реаліях фактично означає звільнення злочинця, численні шаркання та реверанси зі словами «вибачте, помилилися» і червону килимову доріжку біля будівлі суду, звідки учорашній бранець має вийти тріумфатором. Це при тому, що сам факт наїзду, який спричинив смерть Світлани Сапатинської, сестри Ноздровської, доведено без жодних сумнівів.

Десь у паралельній реальності напевно варто було б декого потрусити з приводу «недостатньої кількості біоматеріалу» для проведення аналізу на наркотики, який у Россошанського не взяли – після історії про те, як у Чикатила колись «не збіглися» групи крові та сперми, у подібних випадках за визначенням варто дмухати на холодну воду. А захисники і «захисники» суддівського родича взагалі, між іншим, вважають, що Дмитро міг спокійнісінько вийти по амністії, але нібито вирішив за справедливістю довести всім, хто є хто.

Втім, головна біда навіть не в повальному непотизмі, а в тому, що окремі члени суспільства покладаються виключно на первинні інстинкти. Усе стає схожим на п’єсу, в якій за визначенням не може бути стовідсотково позитивних персонажів. Бажання членів родини загиблої капітально зіпсувати життя тим мешканцям Демидова, які не підтримують їх у боротьбі за покарання винуватцям їхніх бід, можна частково зрозуміти і навіть пояснити нескінченним станом афекту, не шукаючи при цьому жодних виправдань. Все ж не варто переносити власні проблеми та негатив на всіх оточуючих, краще від того нікому не стане. Але як взагалі можна пояснити дику реакцію деяких односельців в стилі «нащо те розслідування, ваша Ірка так всім тут морочила голови і воду каламутила, що здохла вже і слава богу»?

Небайдужі вимагають

Згадайте, як колись аморфна частина суспільства реагувала на зникнення та загибель Георгія Гонгадзе. Мовляв, хто б це не був, але зробив він усе правильно – нічого було пхати свого носа до заборонених зон і заважати жити нашому любому Кучмі, наплодилося тут журналістів, бачте. Зовсім скоро ці ж особини почергово засуджували акцію «Україна без Кучми», Помаранчеву революцію, дійсно корисні рішення президента Ющенка і невеличкий протест, який згодом перетворився на Революцію Гідності. Їх протягом десятиліть привчали сумирно рухатися нога в ногу за «лінією партії», не виділятися посеред сірої маси і щиро дякувати владі за черги за туалетним папером в умовному Кременчуці. Згодом опціонально додалися нюанси на кшталт черг за дармовою гречкою під час передвиборчих кампаній, але ці поправки вже не є надто суттєвими.

Так от, вбивство Ірини Ноздровської – справа жодним чином не політична, як би не намагалися її зробити такою певні шукачі піару – стало чудовим маркером незрілості нашого суспільства. Якою б навіженою не видавалася жертва, як би дивно не поводила себе з оточуючими, але не можна відмовляти у правосудді через те, що покійна не давала комусь спокійно жити. Кінець кінцем, навіть відповідно до недосконалого карного кодексу України дурний характер потерпілої не може надати злочинцям можливість лишитися без покарання. І радянська псевдомораль тут виглядає зовсім недоречно.

До правоохоронців чимало питань / Юля Мельниченко via Facebook

Правоохоронна система виставила себе дивно. Спочатку на шостий день розслідування спостерігачам від простого люду згодовують заяву з серії «слідство поки не має жодної робочої версії вбивства». Потім починаються розмови про можливе пограбування, хоча вже відомо, що поруч із місцем злочину було знайдено телефон Ірини, на який навіть досвідчені грабіжники наклали б око в першу чергу.

Потім зненацька генпрокурор Юрій Луценко повідомляє через соцмережі, що вбивцю знайдено. Ним виявився батько Дмитра Россошанського – Юрій. Про розкриття резонансного злочину також рапортує голос Авакова – нардеп Антон Геращенко. Потім починають говорити, що Юрій Россошанський – лише призначений злочинець, акцентуючи увагу на втручання в справу інших людей Авакова – Ілля Ківи та Зоряна Шкіряка. Згодом про розкриття вбивства вже заявляє сам президент Порошенко, хвалить поліцейських та згадує, що лишається ще багато нерозкритих резонансних вбивств.

Але всупереч заявам політиків, у справі Ноздровської зарано не те що ставити крапку, а навіть перегортати сторінку, оскільки невідомих у цій системі рівнянь поки більше, ніж хотілося б мати. Тому й варто тримати руку на пульсі подій, не обмежуючись при цьому самими лише випадами на адресу Россошанського та його оточення. Бо тут вже промайнули в якості потенційно важливих фігур і одіозний нардеп Яценко, і дивакувата родина Сапатинських, що проміняла правосуддя на грошову компенсацію, і останні роботодавці Ірини, з якими ще не все ясно і очевидно…

Одним словом, не перемикайтеся. Весело не буде, але корисної інформації вистачить на всіх.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!