Слово за слово. Казус Ярової як привід для пробудження нездорових сил суспільства

Чи підтримуєте ви Дану Ярову? / Дана Ярова via Facebook

Полум'я завжди починається з маленької іскри. Іноді достатньо необережного висловлювання, щоб збурити людей і влаштувати скандал. От тільки іноді трапляються ситуації, про які Висоцький сказав би "хотіли кока, а з’їли Кука". І Дана Ярова та ко переконалися в цьому чудово. Не той час, не те місце.

Давайте вже говорити відверто: серед усіх учасників конфлікту відсотків 90-95 швидше за все не помітили б відсутності української версії волонтерського сайту, якби його власниця не почала рефлексувати у соціальних мережах з приводу мовних питань. Хтось би зайшов туди і закинув грошенят на допомогу нужденним, дехто взагалі проігнорував би факт його існування. Але зовсім не мовчазний демарш Ярової у нашій історії виконав роль пострілу з чеховської рушниці. Причому постріл цей прийшовся у власну ногу. "Яке прикре самогубство" – сказав би хтось і був би цілком правий.

Від захисників Дани та її позиції не раз довелося чути помилкове твердження – мовляв, нехороші мовні активісти змушували її перейти на українську МИТТЄВО І НЕГАЙНО. Так от, Гриць Якович має сміливість зауважити, що настільки категоричні вимоги адекватними людьми не ставилися. І не лише до Ярової, але й до інших російськомовних блогерів, волонтерів та лідерів громадської думки. Так, протягом останніх двох з половиною років було чимало випадків, коли у коментарях до постів умовного Дениса Казанського з’являлися питання на кшталт "Коли автор писатиме українською мовою?". Але цікаво те, що чимало людей таки перейшли "з язика на мову" (як не без презирства зауважив хтось з російськомовних активістів) і при цьому не стали почувати себе гірше. Не миттєво та негайно, звичайно – за один день такі речі не робляться, але перейшли.

Доводилося чути і маніпулятивне твердження про те, що подібної мовної дискримінації немає у жодній іншій колишній радянській республіці. Тут можна зробити лише один висновок – або дехто занадто безголовий для того, щоб поцікавитися хоча б базовими статтями основних законів інших країн, або маємо справу зі спробою надурити юрбу. Достатньо хоча б згадати приклад Естонії. Там без знання естонської людина не те ще у волонтери не виб’ється, а навіть до двірника чи продавця може не дорости. Хочеш паспорта і громадянство з повним пакетом громадянських прав і обов’язків – нема проблем, здавай екзамен на володіння державною мовою і живи довго та щасливо. Дискримінація? З точки зору російськомовних – однозначно так.

Ще одна цікава маніпуляція – "ви хочете змусити нас користуватися у побуті виключно українською". Цікаво, на кого розрахована ця очевидна брехня? Приватне життя будь-якого громадянина України захищене відповідними законами, так що в побуті він може спілкуватися хоч російською, хоч китайською, хоч суахілі. Це за великим рахунком стосується також літератури, музики, телебачення та інших речей, які впливають на мовний фактор і водночас самі відчувають його вплив. Але коли розмова йде про справи державного значення, то питання має ставитися значно радикальніше.

Кінець кінцем, спробуйте зараз відкрити бізнес у Франції і при цьому не забезпечити його підтримкою клієнтів французькою мовою. Підсумок так чи інакше буде один – як ви відкрилися швиденько, так само швидко доведеться і закриватися через збитки. І ви чудово здогадуєтеся, через що матимете збитки. А потім зненацька виявляється, що і в українських законах мовне питання прописане пречудово. Біда лише в тому, що закони ці дехто не читає навіть під час їх прийняття. Ті ж, хто читає, може зробити цікаві висновки.

Сергій Петров роздає усім сестрам по сережкам

Проте бог з нею, з Яровою – як сказала б якась набожна бабця, вона на тепленьке містечко в раю собі вже напрацювала. Справа в тому, що серед її групи підтримки намалювалися ідейні флюгери, що підробляють на всіх підряд і за сто (двісті) доларів ладні, схоже, навіть Геннадія Балашова попіарити, якщо знадобиться (і якщо сам Балашов, звісно, буде прихильним до поточної влади).

Один з учасників цього мандрівного інтернет-цирку - палкий джигіт Аллан Левітов, наприклад, вирішив вкинути у маси цікаву, на його думку, ідею: активна боротьба за українську мову насправді є спецоперацією російських спецслужб. На додачу він ще й назвав учасників конфлікту з українського боку барикади "корисними ідіотами". Чудово, чи не правда?

Алан Левітов про операцію ГРУ

І не знайшлося, нажаль, сміливця, який нагадав би джигіту про те, що минулої осені він сам виконував роль корисного ідіота, причому неодноразово. Скажімо, під час виборів міського голови тоді ще Дніпропетровська він разом з іншими Трегубовими, Богдановими та Золотарьовими так агітував за технічного кандидата Вілкула-молодшого на прізвище Курячий, що ледь зі штанів не вискочив.

Також ніхто не нагадав йому про те, що саме мандрівний інтернет-цирк під народною назвою "колективний мінстець" відрізняється дивною синхронністю дій, коли треба захвалити якогось негідника або, навпаки, потопити когось у багнюці. Так-так, звісно, перше правило бійцівського клубу – ніколи не говорити про бійцівський клуб. Тому і живемо так, як живемо зараз…

До речі, Гриць Якович ледь не забув привітати усіх причетних з Днем волонтера. От тільки нехай шановні винуватці свята не забувають про те, що волонтерська діяльність не є індульгенцією. І неважливо, що треба прикривати цією індульгенцією – мовну несвідомість чи справляння власних природних потреб посеред Хрещатика.

Будьте здорові і не хворійте.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!