Щоб було. Як Київ боровся за «Євробачення»

За столицю вболівали навіть тваринки / Без Табу

Якщо після перемоги Руслани проведення «Евробачення» було проблемою Києва і інакше питання взагалі не стояло, то тепер «рішучі реформи» добралися і до цього сектору. Шість міст України захотіли приймати в себе конкурс і мали розповісти про свої переваги під час прямих включень.

Організатори пісенного конкурсу мають до претендентів жорсткі вимоги: пряме сполучення з європейськими країнами, 5000 готельних номерів за середньою ціною, крита арена, що вміщує не менше 5000 людей. Яке місто буде приймати «Евробачення» - Київ, Харків, Львів, Дніпро, Одеса чи Херсон – стане відомо 1 серпня.

Чекання ефіру на Софійській площі у Києві перетворилося на катування в легкій формі – підлітки-«артеківці», що готували флеш-моб, встигли відвідати Софію, нафотографуватися біля пам'ятника Богданові Хмельницькому та величезного напису «Kyiv», пережили кілька репетицій в очікуванні прямого включення на «Першому національному», і ближче до початку взагалі настільки знудилися, що посідали купками на Софійській площі під своїми різнокольоровими парасольками. Трохи пожвавило атмосферу включення замість картинки з київської студії сюжету з синхроном Порошенка про реформи, який потім взагалі крутили під «Надія є» гурту Mad Heads.

Добре ще, що погода не влаштовувала диверсій - ані страшної спеки, ані дощу. Цікаво було би подивитись, як організатори вийшли б із ситуації в цьому випадку. У Харкові, наприклад, є недобра традиція – «маринувати» учасників парадів, урочистого покладання квітів чи флеш-мобів в очікуванні початку у легеньких сценічних костюмах без поправки на температуру та опади. Втім, парасольки, що були передбачені за сценарієм, врятували би принаймні від дощу.

Окрім учасників флеш-мобу та тих, хто його висвітлював, людей було небагато – переважно ті, хто йшов повз із роботи чи вигулював дітей чи собак. Одна реальність накладалася на іншу: діти із прапорцями, жінка з білосніжним котом у вишиванці, пісні «Другої ріки», «Onuka» та Вакарчука з колонок на площі – і думки про вибух, від якого зранку загинув журналіст Павло Шеремет. До речі, жодних металодетекторів, які пообіцяв Генпрокурор Юрій Луценко під час масових заходів, на цьому заході не було, площа, заповнена переважно дітьми, жодним чином не була огороджена – певно, ще не встигли зкоординуватись. Хотілося б думати, що все минулося без жодних катаклізмів не завдяки випадку, а через непомітну роботу відповідних структур.

Подію розпочали з хвилини мовчання за загиблим журналістом. Це вже не перший випадок, коли масова подія раптово виявляється призначеною на день офіційного або суто людського, за логікою, трауру, перенести її неможливо, і треба щось змінити у програмі, щоб лишитись людьми. Щось схоже було під час концерту Вакарчука у Львові, та кілька років тому у Харкові, ще до Майдану та бойових дій на Донбасі.

Львів під час свого включення закликав не називати дійство «битвою міст» - мовляв, битва – це щось «проти», а ми маємо мислити у позитивному ключі. Під час презентації міст говорили про те, що конкурс – це перш за все привід для кращої комунікації з Європою, можливість транслювати меседж про нашу країну назовні. Тому, незважаючи на війну, його проводити треба. І зазначили, що, знов-таки, попри військові часи та економічну кризу, дивовижно, скільки міст України зголосилися брати участь у конкурсі на проведення, заявили про свою готовність приймати гостей на такому рівні.

Дитячий флешмоб на Софійській площі із парасольками, вальсом та прапорцями Євробачення з повітря знімав квадрокоптер. Всім іншим було трохи важче: на тумбі, де розмістилася камера «Першого», для всіх охочих місця не вистачало, та й місця дислокації довкола були трохи вищі – декому довелося дертися з фототехнікою у зубах по металевих конструкціях сцени, щоб зафіксувати все це хоча б трохи згори.

Київське промо-відео, що розповідало про переваги міста, було більш переконливим, ніж виступи посадовців – склалося враження, що Київ трохи розслабився, ніби вже знаючи наперед, що переможе. Або навпаки – у думках вже віддавши перемогу якомусь із обласних центрів. Навіть радниця міністра інфраструктури Яніка Мерило говорила про те, що Євробачення буде приводом для розвитку інфраструктури регіонів. На запитання, чи це вона так заздалегідь віддає перемогу від Києва іншим містам, вона трохи знітилася.

По завершенні включення з-під Софії діти і навіть дорослі по команді налетіли розбирати парасольки – реквізит після флеш-мобу вирішили «роздати нужденним», бо заслужили після стількох репетицій. На екрані, встановленому на площі, в цей час вже розповідав про Дніпро Борис Філатов – але вже без звуку.

Загалом у своєму вихвалянні кияни робили акцент на наявність інфраструктури та досвід у проведенні таких масових подій. Але за логікою перемогу мають віддати якомусь із обласних центрів – просто тому, що інакше питання про якісь альтернативи взагалі би не ставили і провели би конкурс у столиці, як це було завжди. Здається, що все це такі ритуальні хитрощі, і кияни прийшли на площу більше розім'ятись та поспілкуватись. Бо якщо тепер, після цілої масштабної церемонії, перемогу віддадуть столиці, це виглядатиме трохи дивно. Та і, зрештою, регіони теж заслуговують на видовища. Лише б ресурсів для підготовки вистачило.

Вікторія Найдьонова, Без Табу

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!