Роздуми до Нового року: Як визначити місце євреїв в історії України

Рош Ха-Шана в Умані / Getty Images

Оглядач Без Табу у переддень Рош Ха-Шана розмірковує на тему, чому так складно визначити роль євреїв в історії України.

Коли хтось говорить вам, що ви не знаєте як слід історію власного краю, він зазвичай має рацію. Чому? А тому, що викладаються подібні речі так, як вигідно правлячій еліті, в часи якої писалися підручники та формувався світогляд підконтрольного населення.

Особливо це стосується життя-буття національних меншин – про них в радянські часи намагалися не говорити, бо в Москві одного чудового дня узяли курс на створення «єдиної спільноти», що мала називатися «радянським народом». А коли СРСР розвалився, виявилося, що навіть більшість спеціалістів знайомі з темою лише поверхово. Що вже говорити про пересічних громадян, які усе найважливіше дізнавалися виключно з випусків вечірніх новин.

От що ви, наприклад, знаєте про історію єврейської громади в Києві? Трагедія Бабиного Яру? Не дивно, бо це був один з рідкісних випадків, коли радянська пропаганда справедливо виставила євреїв жертвами. А от про те, що після переходу майбутньої столиці незалежної України під контроль Російської імперії євреям півтори сотні років забороняли тут оселятися і двічі примусово виселяли, вам навряд чи хтось розповість. Так само, як і про єврейський слід в культурі та архітектурі.

Чи скаже хтось, який відсоток євреїв від загальної чисельності був в органах ВЧК-ОГПУ-НКВС в роки “Червоного терору”. Та взагалі - були чистки 1920-30-х років “класовими” (як нас вчили у школі) або ж все-таки мали етнічний характер?

Чи може хтось з вас хоча б приблизно сказати, який відсоток від усього населення Львова євреї складали станом на початок радянської окупації восени 1939 року? Різні джерела надають різні цифри: хтось цілком неправдоподібно стверджує, що ледве не половина мешканців мала відповідне коріння та походження, інші вважають, що істина – це щось між чвертю та третиною. Але Друга світова війна та подальша «совєтизація» міста перевернули все догори дригом.

На щастя, певна кількість вцілілих історичних пам’яток та наявність приватних екскурсій дозволяють не забувати про важливі історичні факти. І це при тому, що деякі представники «галицької інтелігенції» останнім часом дозволяють собі неприховано демонструвати власний антисемітизм заради привертання уваги до себе. Парадоксально, але з пісні слів не викинеш.

Втім, трапляються і зворотні випадки, коли вплив єврейської спільноти на історію того чи іншого населеного пункту несамовито гіперболізується. Яскравий приклад – тоді ще Катеринослав, заснований наприкінці вісімнадцятого сторіччя за вказівкою російської імператриці. На той час це було чи не перше велике місто на південний захід від межі осілості, за якою євреям оселятися заборонялося.

І саме цей факт зараз використовується певною групою «фахівців» в якості доказу власної хибної теорії: нібито до 1776 року на цій ділянці правого берегу Дніпра було справжнє дике поле, і лише євреї перетворили пустелю на оазис. Жарти жартами, але дехто протягом останніх років 20-25 надто вже наполягає на цьому.

Факти ж розповідають про інше. По-перше, існування селища лоцманів на території сучасної південної околиці міста натякає на те, що рух річкою ще на початку козацької доби був досить активним, а численні човни крізь пороги комусь та треба було проводити. По-друге, зовсім поруч колись розташовувалася Кодацька фортеця – можна скільки завгодно стирати спогади місцевих писак, але мемуари Боплана, за проектом якого будувалася ця споруда, нікуди не сховаєш. По-третє, нещодавні археологічні знахідки, про які повідомляв доцент кафедри історії України ДНУ Олег Репан, взагалі дозволяють заявити про те, що чималеньке поселення на місці майбутнього Катеринослава існувало ще в першій половині XVI століття, задовго до того, як турки нібито підвісили за ребро на гак Байду Вишневецького. Але кого це цікавить? Правильно, майже нікого.

Зі схожого ракурсу варто подивитися і на Одесу. Протягом останнього часу це місто намагаються подавати саме як суцільне єврейське середовище. Частка правди в такому підході, звісно ж, присутня – достатньо хоча б познайомитися з місцевою літературою на межі минулого і позаминулого віків від «Срібного герба» Чуковського до «Одеських оповідань» Бабеля. Але подібний штучно звужений погляд не дозволяє стовідсотково ознайомитися зі справжньою історією Одеси.

Єврейський погром у Києві, 1881-й рік / Getty Images

Кому встановили найвідоміший у місті пам’ятник? Французькому аристократу графу де Шинону (він же герцог Рішельє), який був одним з батьків-засновників Одеси. На честь кого назвали найвідомішу вулицю міста? На честь іспанського дворянина де Рібаса, іншого батька-засновника Одеси, завдяки якому тут з’явився порт. На честь якого етносу названо вулицю, на якій «робиться уся контрабанда»? На честь арнаутів, субетнічної албанської групи. Вищезгаданий Чуковський у повісті, присвяченій власному одеському дитинству, неодноразово дає зрозуміти, що грецька діаспора також була досить потужною та впливовою. Тож давайте говорити відверто: місто завжди було багатонаціональним та мультикультурним, як і належить будь-якому великому морському порту. І не варто ліпити з нього виключно «Хайфу на Чорному морі».

Євреї мають своє місце в українській історії і неодноразово відігравали у ній важливу роль, як в часи сивої давнини, так і три роки тому. Проте після десятиліть вимушеної сліпоти та несвідомості дуже важко зрозуміти, яке саме місце вони займають. І це, відверто кажучи, не тішить.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!