Роман під ковдрою. Що спільного між українським суспільством та плацкартним вагоном

"Общій вагон забацаного поїзда" (с) / Getty Images

Справа Романа Насірова як спосіб оцінити поточний стан справ в суспільстві та країні.

Один радянський письменник колись назвав плацкартний залізничний вагон ідеальним зрізом суспільства. За його логікою, оцінити стан справ у країні та окремо взятому місті можна буквально за годину після поверхневого аналізу особистостей пасажирів та їхніх балачок. Щось подібне насправді можна сказати і про справу Романа Насірова.

Насичені вихідні та багатий на події понеділок чудово дали зрозуміти, хто є хто і на чиї млини ллється вода з того чи іншого глека. Зріз вийшов настільки картатим, що можна і забути про когось поспіхом.

Надія є

Роль деяких персонажів та груп осіб однозначно визначити було важко з самого початку. Скажімо, ще у п’ятницю чимало зацікавлених осіб почали грішити на непідготовленість до сюрпризів з боку НАБУ та САП. Навіть за дещо скептичного ставлення до цих структур варто все ж зауважити, що досвіду реальної боротьби, а не паперової тяганини вони не мають.

Але проблема недосвідченості, схоже, є лише ширмою для людей, що не відрізняють божого дару від омлету. Насправді щонайменше відомство Холодницького спасувало, навіть не дочекавшись моменту, коли опонент засвітить карти, які має на руках. Про це свідчить як мінімум хід подій наприкінці минулого тижня – чи не навмисно "молоді та гарячі" борці з корупцією сполохали Насірова, надавши йому можливість продумати та розіграти план з фальшивим інфарктом?

План дій

Як тут вкотре не згадати про реальний, а не вигаданий тиск західних партнерів на нову українську владу? Минулого року на Банковій все ж прогнулися і відправили на почесну пенсію зіц-прокурора Шокіна. Зараз же все значно складніше. Трагікомедія, що є далекою від завершення, дає зрозуміти, що до створення дійсно незалежного антикорупційного суду правляча еліта не дозріла і навряд чи дозріє.

Замість того, щоб влаштовувати розбір польотів для паршивих овець, президентська свита терміново кидає в бій найкращих адвокатів, які вже знайшли достатньо шпарин у кримінально-процесуальному кодексі для того, щоб витягнути свого клієнта з-за ґрат та надати йому можливість розчинитися у натовпі.

Чи треба після цього ставити питання, чому Верховна Рада восьмого скликання навіть не намагається виправити те, що наробив свого часу із кримінально-процесуальним кодексом Андрій Портнов? Мабуть, що ні.

Дехто вже встиг поставити цікаве питання: чому, мовляв, Ситник з Холодницьким не звернулися за допомогою та порадою до більш загартованих колег? У якості прикладу загартованості подавалися, скажімо, Василь Грицак та підконтрольне йому відомство. Але біда в тому, що СБУ розігрує в цій історії власну партію, і спеціаліст з військово-польової кулінарії в цій колоді не є навіть королем, не те що тузом.

Хто ж тоді туз? Можливо, перший заступник голови СБУ Павло Демчина, що готовий рвати на шмаття політичних опонентів діючої влади навіть за півтисячі гривень. Можливо, хтось інший. Проте зрозуміло, що насправді усе виглядає зовсім не так, як це намагаються подати в офіційній версії. І допомагати СБУ тут точно не буде. Більше того, варто очікувати того, що український аналог секурітате швидше може наставити палиць у колеса. З цього ракурсу САП та НАБУ точно можуть здатися невинними у саботажі, як не крутіть.

Якщо ж відійти від судочинства і юриспруденції та подивитися на політику, не можна не звернути увагу на ймовірний розкол в лавах правлячої партії, ставлеником якої нібито є удаваний хворий. Втім, причина розколу після нетривалого аналізу теж починає здаватися цілком удаваною.

Ті представники БПП, що виступають за справедливе покарання для колишнього вже голови ДФС, з політичною силою імені діючого президента пов’язані лише депутатськими мандатами, які дісталися їм за списками, а не завдяки перемогам на мажоритарних округах. Вони вже давно гнуть власну політичну лінію, причому доля Романа Насірова їх насправді хвилює не більше за гуманітарну та продовольчу кризу десь в Руанді. Головне – привернути до себе увагу потенційного електорату. Кому що, а курці просо.

Ідейні ж до мозку кісток члени президентського блоку захищають свого протеже з усіх сил. Поки що активними захисниками показали себе лише кілька осіб – наприклад, Третьяков та Загорій, які в суботу намагалися втрутитися в проведення медичної експертизи. Але "група підтримки" найближчим часом зростатиме, причому спершу швидше у геометричній прогресії, ніж у арифметичній. Можна назвати це інстинктом отари, але правильніше буде говорити про інстинкт зграї. Усі чудово розуміють, що зять відомого забудовника заговорить, щойно його по-справжньому притиснуть. І тоді багатьом буде непереливки, в тому числі і найбільш палким захисникам.

Тим не менш, ця справа вкотре змусила пробудитися здорову частину суспільства. Коли силові структури не можуть нічого вдіяти через власну недосвідченість та/або байдужість, до справи змушена братися громада. Солом’янський районний суд столиці за кілька хвилин до опівночі понеділка відпустив власника елітної лондонської нерухомості з-під варти, діючи цілком за буквою закону – 72 години, відведені на затримання, якраз спливли. І втік би колишній чиновник класу "люкс" світ за очі разом з дружиною, якби приміщення суду не оточили активісти. В цій історії може бентежити лише одне: слідом за "людиною, що прогнала Януковича" цілком може з’явитися "людина, що не дала Насірову накивати п’ятами". Деякі любителі отримати зайву порцію піару сюди вже влізли, так чи інакше.

Дежавю від Мустафи Найєма

Головне, щоб усе не звелося в підсумку до дискусії про те, чому герой останніх кількох днів спочатку був під коричневою ковдрою, а потім під зеленою. У нас і таке може бути. Хоча не варто забувати і про інший варіант розвитку подій майже з розділу наукової фантастики: суд цілком може лишити Насірова під вартою, призначивши при цьому рекордну заставу у два мільярди гривень, а хтось "благородний" візьме і сплатить необхідну суму. Цікаво, чи будуть тоді офіційні американські особи захоплюватися виразом праведного народного гніву? Швидше, американський вже гнів звалиться на голови тих, хто довів усе до такого абсурду.

Західні ніби партнери натякають

Поки що зрозуміло лише одне: ця трагікомічна історія є дуже далекою від завершення. Так що не перемикайтеся, найцікавіше ще попереду.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!