Реформа енергетичного сектору України - результати та плани на майбутнє

Чи є необхідність у підвищенні тарифів в Україні? / Закон і Бізнес

Фахівці дослідили шлях реформування Україною енергетичного сектору і пропонують своє бачення подальших кроків для успішних реформ у спеціальній доповіді.

Економіст Василь Астров у статті Energy tariff reforms in Ukraine: Estimated effects and policy options для видання Еmerging Europe пояснює, чому підвищення тарифів в Україні – цілком правильне рішення.

Редакція Без Табу представляє переклад даної публікації.

Реформа енергетичного сектору в Україні: Передбачувані наслідки та варіанти подальшого розвитку

Протягом довгого часу реформи енергетичного сектора розглядалися в якості одного з найбільш важливих викликів, що стоять перед Україною. Їх найбільш видимим проявом було різке підвищення тарифів для населення, на рівень «ринкових», перш за все - на природний газ та центральне опалення.

Єдиною заявленою мотивацією реалізованих тарифів було створення стимулу для енергозбереження. Крім того, вони були вимогою Міжнародного валютного фонду (МВФ) в якості умови для розширення кредитних програм в Україні, що відігравало важливу роль для формування бюджету, починаючи з 2014 року.

Розмір нових тарифів на газ в Україні і короткий проміжок часу, протягом якого вони були впроваджені, були безпрецедентними. Протягом менш ніж двох з половиною років вони зросли майже в десять разів (наприклад, в Польщі на початку 1990-х років підвищення тарифів проводилось аналогічно, але протягом чотирьох років і супроводжувалось зростанням доходів населення). Паралельно з цим, уряд помітно підвищив систему прямих субсидій на енергоресурси для бідних та малозабезпечених сімей, які мали б пом'якшити вплив зростання тарифів.

Почасти через різке зростання цін на газ побутове споживання газу в Україні скоротилося приблизно на одну третину, в період між 2013 і 2015 роками, а після чергового підвищення тарифів, яке відбулося навесні 2016 року, житлове споживання газу знову знизилося ще на дев'ять відсотків, і це з урахуванням запроваджених енергетичних субсидій.

Це зниження споживання енергії по суті означає пониження стандартів життя багатьох сімей, оскільки підвищення енергоефективності через енергозберігаючі інвестиції обмежені нестачею коштів і, в будь-якому випадку, потребують часу для впровадження та отримання результатів. Через високі платежі за газ споживання інших ресурсів також зменшилось, що було соціальними втратами для української економіки.

У той же час, наш аналіз показує, що розмір тарифів на газ, впроваджених в Україні, явно був надмірним, якщо дивитися з точки зору вартості виробництва та постачання. Зважаючи на правдоподібні припущення про динаміку внутрішнього виробництва газу, побутового споживання та ціни на імпорт газу в найближчі роки, ми приходимо до висновку, що перших двох підвищень тарифів на газ (реалізованих у 2014-2015 роках) повинно було бути більш ніж достатньо щоб відновити «фінансове здоров'я» державного газового монополіста «Нафтогазу» і усунути необхідність надавання йому державних субсидій в довгостроковій перспективі.

Останнє зростання тарифів (весна 2016 г.) тільки збільшило орендну плату, одержувану Нафтогазом (і, за допомогою більш високих податкових надходжень, уряду в цілому) ще більше, при чому, по суті, за рахунок населення. Крім того, наші оцінки показують, що цей вищий річний прибуток від оренди, швидше за все, складе близько двох відсотків від ВВП. Він може виявитися ще вищим, якщо ціна імпорту газу (до якого прив’язаний внутрішній тариф на газ для населення) підніметься ще вище від теперішнього рівня. Ця рента підвищується під впливом оптової ціни на газ (в основному, вітчизняного виробництва), яку, в даний час встановлено на одному рівні з імпортованим газом. Після недавнього різкого скорочення попиту імпортований газ потрібен тільки в обмежених кількостях, щоб покрити потреби домогосподарств.

Існує два варіанти політики, які, здається, мають потенціал, щоб змінити ситуацію. Перший з них, який вже реалізується, передбачає, що уряд компенсуватиме зростання цін на енергоносії в бідних і малозабезпечених родинах, у вигляді енергетичних субсидій, або чогось аналогічного. Такий підхід рекомендується продовжити. Проте, надання субсидій на газ та опалення, ймовірно, буде дуже дорогим і його важко буде ефективно контролювати; особливо зважаючи на те, що вони мають тенденцію до зростання. Крім того, важко зрозуміти аргументи політики, яка спочатку ставить високі ціни на газ та опалення, а потім компенсує зростання вартості життя за рахунок покриття домогосподарствам частини рахунків субсидіями.

Альтернативним варіантом було б спробувати зменшити енергетичні тарифи, які були накладені на побутовий сектор. До тих пір поки прибуток Нафтогазу дозволяє це, влада може впроваджувати зниження цін на тарифи. Це буде відповідати звичайній практиці, яка вже добре зарекомендували себе в країнах з розвиненою ринковою економікою, де різні державні установи є посередниками між масою споживачів і кількома гігантськими, потужними корпораціями, які можуть експлуатувати нееластичність попиту на свою продукцію шляхом нереалістичного підвищення ціни на послуги, щоб отримати незаслужений монопольний дохід.

У випадку України - вона повинна би відносно легко відкотити тарифи на енергію, поки «Нафтогаз» залишається в державній власності. Якщо газовий сектор буде приватизовано, відповідно до Третього енергетичного пакету ЄС, - це зробить завдання більш важким, і реальною перспективу нових приватних монополій, які також буде ще важче регулювати.

Дана стаття заснована на дослідженні WIIW «Реформа енергетики тарифів в Україні: Заплановане ефекти і можливі варіанти політики " Василя Астрова і Леона Подкамінера, яке скоро має бути опублікованим у повному обсязі.

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!