Тарифна зрада. Як підвищення комунальних тарифів може позитивно вплинути на українців

21.06.2016, 17:12
Україна, яка дбає про своє майбутнє - фото 1
Україна, яка дбає про своє майбутнє

Оглядач Без Табу відшукав позитив у підвищенні комунальних тарифів для українців та пояснює, яка з цього може бути користь.

Іноді необізнаність українців в простих нібито речах дуже лякає. А ще більше лякають радянські звички, які викорінити дуже важко (а у випадку з особливо впертими персонажами і взагалі неможливо). Коли ці два зла поєднуються – скандал державного рівня просто неминучий. Найкращим прикладом цього є ситуація з підвищенням комунальних тарифів, яка викликає перманентну паніку серед певних соціальних груп.

Проблема в тому, що навіть мінімальне зростання тарифів на газ, опалення, водопостачання чи навіть користування ліфтом перш за все викликає найбільше незадоволення у людей середнього та старшого віку. Їхній головний аргумент не змінюється останні років двадцять: "Коли ми жили в Радянському Союзі, комунальні послуги коштували не просто дешево, а непристойно дешево". Якщо перевірити ці байки, то вони виявляться зовсім не байками – ще років тридцять тому деякі родини протягом місяця витрачали більше грошей на хлібобулочні вироби, аніж на комуналку.

Черги за продуктами першої необхідності, дефіцит на все, включно з туалетним папіром та сірниками – це теж візитна картка тієї доби

Але під час нападів ностальгії ніхто чомусь не задумується про зворотній бік медалі. На додачу до батону за 22 копійки, ковбаси за 2.20 та горілки за 3.62 громадяни СРСР мали закриті кордони, повну відсутність свободи слова та необхідність в усьому підкорятися волі партії. Вам не здається, що в неволі хоча б кормити повинні були краще? Отож бо й воно. Проте, не слід забувати, що черги за продуктами першої необхідності, дефіцит на все, включно з туалетним папіром та сірниками – це теж візитна картка тієї доби.

Біда ще й в тому, що дешеві комунальні тарифи за часів тоталітарного режиму відучили людей від економії ресурсів. У тисячах квартир та будинків вода щоночі накрапала з кранів, не закритих як слід. Так, у програмі "Врємя" розповідали про проблему Аралу, а в державних закладах висіли таблички з написом "Вимикай світло та воду, коли йдеш з роботи", але якогось реального ефекту ця псевдопропаганда справити не могла в принципі. Сплачувати за водопостачання доводилося не за кількістю спожитої води, а за певною нормою на душу населення, яка не мінялася десятки років. А місячний тариф був настільки смішним, що самотня людина, яка мешкала в однокімнатній квартирі, не витрачала навіть двох відсотків свого бюджету – причому не лише на водопостачання, а ще й на газ, електроенергію, квартплату та інші приємні дрібниці на зразок телефону та радіоточки.

Економія? Яка економія? Тут навіть нема про що говорити. Природні ресурси не є нескінченними? А це не наші проблеми, ресурсів цих навіть на онуків наших онуків вистачить з головою

Економія? Яка економія? Тут навіть нема про що говорити. Природні ресурси не є нескінченними? А це не наші проблеми, ресурсів цих навіть на онуків наших онуків вистачить з головою. Звідси і казуси на зразок сушіння білизни на кухні увімкненою газовою плитою. Звідси і несподіваний для когось розпад великої та вічної, здавалося б, імперії – якщо жити за принципом "після нас хоч потоп", яким керувався покійний Леонід Ілліч та його свита, то на якийсь інший фінал історії розраховувати не варто. Необхідність переходу до ринкової економіки та нових умов життя так боляче вдарила щирих представників радянського народу по головах, що вони і досі не можуть отямитися і продовжують мислити неактуальними вже категоріями, хоча минула вже чверть століття.

За великим рахунком, підвищення комунальних тарифів – це не зайвий спосіб обідрати населення країни з середньою зарплатнею у сто доларів з копійками, а спроба привчити це населення до бережливого ставлення до природних ресурсів. Недарма ж у тарифах на газ закладені певні пільгові квоти, певний обсяг блакитного палива, яким можна користуватися за смішною ціною. Те ж стосується і тарифів на електроенергію, хоча тут вже варто зазначити, що навіть родині з двох душ майже нереально вписатися у ліміт 600 кВт на місяць, щоб не платити за надлишки аж надто дорого. Водопостачання та опалення? Тут картина теж схожа.

Масове встановлення лічильників абсолютно на все дуже не подобається деяким комунальним структурам

Варто, звичайно, зазначити, що масове встановлення лічильників абсолютно на все дуже не подобається деяким комунальним структурам. В одному з українських мегаполісів, наприклад, теплопункти мають звичку надавати менш якісні послуги тим будинкам, які встановили лічильники на опалення у кожному під'їзді – мовляв, якщо ви, шановні, хочете економити, то будете економити, але замерзнете до бісової матері. Комунальники все ще не можуть примиритися з тим, що їх позбавили можливості гратися з приписками на глобальному рівні: тепер людина платить виключно за той обсяг, який вона використала, а не підкорюється волі великого пальця лівої ноги бухгалтерії умовного обленерго. Радянський менталітет у найкращому вигляді, що ж поробиш.

Але в цілому мета поки що виправдовує засоби. За межами великих міст люди почали шукати джерела альтернативної енергії. Так, ці пошуки поки не набули масового характеру, а держава, яка сама ще не до кінця вивела з себе радянську сутність, поки чинить активний супротив цьому прояву «клятої» ринкової економіки. Проте, здоровезні вітряки у степових районах центральних та південних областей потихеньку стають нормою життя – гріх не користатися тим, що в цих краях за визначенням не буває безвітряних днів. Там, де вітру нема, в хід починають йти сонячні батареї. І це не може не подобатися.

Люди, які останні двадцять п'ять років декларують бажання рівнятися абсолютно в усьому на Захід, потроху починають розуміти: американці заможні не тому, що отримують кілька тисяч доларів на місяць, а тому, що економно використовують природні ресурси і не дозволяють собі, наприклад, цілодобово опалювати порожній протягом дня будинок. Якби ці люди ще розуміли причину, через яку тариф на електроенергію в умовному Енергодарі значно скромніший, ніж у Києві, і перестали кричати з цього приводу щось на зразок "Зрада! Нас знову зливають!", то їм би ціни не було. Нестача знань завжди небезпечна, як люблять говорити у таких випадках англійці.

Потрібно пам'ятати, звичайно, і про те, що підвищення тарифів суттєво збільшує відповідальність, яка лягає на плечі комунальників. Але це вже зовсім інша історія…

Без Табу
powered by lun.ua

Публикации