Разом неможливо: Розгін наметового містечка як фактор розколу політикуму

Зачиста "Міхомайдана" як водорозділ / Ліга

Якби розгрому наметового містечка під Верховною Радою не сталося, його варто було б придумати. Адже з точки зору політичної боротьби кращого приводу для розколу суцільної сірої маси партій, рухів та блоків вигадати неможливо, - впевнений оглядач Без Табу.

Якщо заглибитися в історію колишніх радянських республік, то саме інциденти за масової участі правоохоронців частенько давали подібний ефект. І навіть неважливо, про пародію на протест удаваної опозиції в Росії мова чи про атаку російськомовних пенсіонерів на латвійських поліцейських двадцятирічної давнини.

Нікого не здивувало те, що представники парламентської коаліції або відверто підтримали дії силовиків, або в кращому випадку не виступили на підтримку «групи протесту». Позиція «Народного Фронту» була зрозумілою через те, що міністерство внутрішніх справ очолює один з лідерів НФ – прибічник тупих жартів у соцмережах – олігарх Арсен Аваков.

БПП, в свою чергу, мають дотримуватися обраної від самого початку лінії поведінки. Не варто забувати, що основною мішенню руху на чолі Саакашвілі був президент Порошенко, хоча дехто з ситуативних соратників і не погоджувався з ідеєю імпічменту.

Кругова порука по-українськи

А от далі вже можна починати малювати різноманітні теорії щодо справжньої, а не паперової коаліції. «Опозиційний блок» як найпотужніший з уламків колишньою «Партії Регіонів» і раніше тихенько голосував в унісон з правлячою елітою, коли мова йшла про питання державної важливості. Але зараз донецько-криворізьке збіговисько вчинило хитріше. Публічну підтримку режиму, який кремлівські куратори відверто називають «хунтою», лояльний виборець просто не зрозумів би (як і самі куратори, власне). Ставлення до «Міхомайдану», в свою чергу, стало відомим ще тоді, коли медіагрупа Ахметова почала клепати одне за одним «розслідування», головним героєм яких був екс-президент Грузії. Так само вчинили і Рабинович з Мураєвим, які теж намагалися з усіх сил дискредитувати недієздатних опонентів на власних телеканалах.

Режим радіомовчання підхопили також «Воля народу», «Відродження» та «Наш край» – проекти, що мають однаковий стосунок як до олігархів з оточення Януковича, так і до нинішніх власників м’яких крісел та теплих кабінетів на Банковій та Грушевського.

Олег Ляшко та його кишенькові «радикали» вчинили аналогічно, і це нікого не здивувало через те, що останнім часом вилоносець надто вже активно і очевидно працює на Ахметова. Взагалі, лише присутність Дмитра Яроша та його політсили у цьому списку дещо здивувало. Але і Провідник, і його близькі друзі на кшталт Бориса Філатова давно вже почали дрейфувати «від Коломойського до Порошенка».

Окремо варто відзначити відсутність будь-якої реакції з боку такої цікавої партії, як УКРОП. Хтось міг би зауважити, що реакція таки була, оскільки вищезгаданий Філатов до антипрезидентських протестів ставився негативно. Але ми все ж говоримо про колишнього нардепа, який перемагав на мажоритарному окрузі під вивіскою БПП (нехай і вилетів миттю з партійних лав), а зараз очолює президентський штаб в рідному місті та конфліктує з Ігорем Коломойським. З тим самим Коломойським, що за версією УП та інших «рупорів гласності» нібито був головним спонсором Саакашвілі. Спокійна реакція колишнього власника «Приватбанку» та його агентів впливу на розгін наметового містечка свідчить про одне: не надто вже вся ця біганина олігарха хвилювала від самого початку.

Серед тих, хто засудив дії Арсена Авакова та його підлеглих в суботу, майже неможливо віднайти якийсь спільний знаменник, крім власне негативної реакції на поставлених на коліна у сніг мешканців наметів. Тут ми бачимо «Рух нових сил» та ситуативних союзників на зразок «Демальянсу» та «Хвилі», які ще минулого року вирішили спільними зусиллями «ловити хвилю». Десь поруч «Батьківщина» та «Свобода», які на практиці не мають суттєвої різниці в ідеології, але через політичні невдачі протягом останніх років пхаються всюди, де можна задарма підхопити кілька пунктів рейтингу. Не варто забувати і про кілька гуртів начебто радикальних правих на зразок «ОУН Коханівського», які звикли битися виключно заради того, щоб битися.

Хто засудив розгін «Міхомайдану»

І ось тут виникає цікаве питання. Деякі активісти та звичайні прибічники справжньої демократії частенько бідкаються з приводу неможливості створення потужного союзу «антитоталітарних сил» і наводять в якості прикладу чвари між російськими лібералами (яких, як відомо, насправді не існує). Так от, на ґрунті чого раптово мають об’єднати власні зусилля, скажімо, Тимошенко, Чумак, Добродомов і Тягнибок? Ця картата компанія перегризеться вже на стадії визначення обличчя спільного руху. А потім жалітиметься на те, що зло завжди гуртується краще та оперативніше за добро. Хоча того ж Добродомова уявити в якості гіпотетичного «добра» важкувато після того, як на останніх місцевих виборах на його успіх активно працювали пропагандисти з Інтеру та львівський штаб ПР.

От і виходить, що до влади завжди приходять не обов’язково найкращі, але гарантовано ті, хто вміє знайти між собою спільну мову. І хто винний в тому, що домовляються між собою не корисні для держави персонажі, а Кононенко, Новинський та Рибалка? Простіше сказати, хто в цьому не винен.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!