П’ять кілець, один кінець. Майже некролог для українського олімпійського руху

Свій серед своїх / Getty Images

Славетний рекордсмен Сергій Бубка як головний винуватець та режисер спортивних провалів України.

До старту Олімпійських Ігор у Ріо-де-Жанейро лишилося трохи більше трьох тижнів. Для України шоста за ліком у якості незалежної держави Олімпіада пройде, швидше за все, в атмосфері суцільної безнадії. Радянська спадщина закінчилася остаточно та офіційно, новій владі спорт як масове явище нецікавий в принципі, а тому ситуація складається так, що навіть шість чи сім нагород незалежно від ґатунку будуть для нас за щастя. Якщо пригадати, що на попередніх Олімпіадах українці завойовували не менше двадцяти медалей, то стає дійсно сумно.

Після Революції Гідності розмови про те, що влада протягом двадцяти років систематично руйнувала армію, стали ознакою гарного тону. Раніше публіка мовчала навіть тоді, коли на посаду міністра оборони призначалися люди без найменшого військового досвіду та українського громадянства. Якщо перший недолік ще можна було списати на певні новаторські підходи, якими дехто користується і зараз, то другий недолік є просто неприпустимим. Добре, що хоча б зараз речі почали називати своїми іменами, але не завадило з аналогічного ракурсу подивитися на український спорт – там справи зараз навіть гірші, ніж у армії дворічної давнини.

Перш за все треба зазначити, що Сергій Бубка в якості голови національного олімпійського комітету України – це найгірше, що в принципі траплялося з українським спортом за двадцять п’ять років незалежності. Жоден з трьох його попередників, включаючи Віктора Януковича, який до спорту в принципі не мав жодного стосунку, не наробив стільки шкоди своєю байдужістю та лобіюванням чужих інтересів через бажання збагатитися тут і зараз.

Очільник україньского спорту, що веде не українську політику в українській формі російського виробництва / фото - Getty Images

Треба віддати належне багаторазовому світовому рекордсмену: він виявився першокласним руйнівником та довів олімпійські види в Україні до того стану, якому не позаздрять навіть Монголія та Бутан. Вперше за останні хтозна скільки років українські спортсмени їдуть на Олімпіаду здебільшого заради участі, а не заради перемоги, і Сергій Назарович постарався для цього більше, ніж хто-небудь інший.

Успіхи підлеглих та спортивна репутація країни Бубку-функціонера не цікавили ніколи. Достатньо згадати перипетії перших днів лондонської Олімпіади, коли Україна втратила дві заслужені нагороди у спортивній гімнастиці та легкій атлетиці. В обох випадках ситуація була цілком неоднозначною – наприклад, японці у чоловічих командних змаганнях зі спортивної гімнастики півгодини вибивали собі зайвих 0.5 балів неприхованим шантажем і домоглися свого, піднявшись з четвертого місця на друге. Навіть у коментатора виникло логічне питання – а чому ніхто не відстоює наші інтереси, де ж Бубка? Відповідь усі отримали буквально за півгодини у вечірньому випуску новин: Сергій Назарович із задоволеною посмішкою на обличчі виступав у Києві на черговому з’їзді Партії Регіонів, яка готувалася до парламентських виборів.

Наближеність до"родини" не допомогла Бубці знову пробитися до парламенту, проте, він непогано себе почуває й за нової влади /фото - Остро

Той випадок лишив по собі сумний, але актуальний анекдот: "Президент НОК Білорусі хотів поїхати на Олімпіаду, але не пустили. Президента НОК України на Олімпіаду пустили, але він не поїхав". Тим, хто не зрозумів гумору, варто нагадати, що білоруський НОК очолює Олександр Лукашенко власною персоною, на якого чотири роки тому ще поширювалася дія європейсько-американських санкцій. А самому Бубці танці з бубном перед однопартійцями не принесли жодних політичних дивідендів – балотуватися на якомусь з мажоритарних округів багаторазовий чемпіон та рекордсмен відмовився (злякався конкуренції та зайвої мороки, мабуть), а для потрапляння до прохідної частини партійного списку елементарно не вистачило впливу та грошей. Але то були лише квіточки.

Один з ветеранів українського спорту кілька років тому начебто пожартував: Бубка, мовляв, є патріотом, який робить усе для своєї країни, от тільки країною цією є не Україна, а Росія. Станом на липень 2016 року жарт остаточно перестав бути жартом. Мова навіть про російську компанію "Боско", що його стараннями стала офіційним екіпірувальником олімпійської збірної України, при цьому ця форма коштувала навіть дорожче за західні зразки. Сергій Назарович був єдиним членом виконкому міжнародної федерації легкої атлетики, який послідовно голосував проти санкції на адресу російських спортсменів, і не боявся озвучувати свою позицію публічно.

Оба на полотні, в душі моїй оба / фото - Getty Images

Також ні для кого не був таємницею той факт, що саме Росія лобіювала кандидатуру Бубки на посаду голови Міжнародного олімпійського комітету, але російського впливу виявилося недостатньо для того, щоб посадити до зручного крісла свою маріонетку.

Українських спортсменів з кримською пропискою голова НОК України просто подарував новій кримській «владі» в особі Москви та її маріонеток, причому подарував, як подейкують, зовсім не безкоштовно – вміння і бажання робити щось безкоштовно до списку чеснот легенди світового спорту ніколи не входили. Свій серед чужих, чужий серед своїх – кращого визначення і не придумати.

Зараз в Україні склалася парадоксальна ситуація. Міністром зі справ молоді та спорту є дилетант Жданов, для якого власне спортивне життя обмежується в кращому випадку кількома партіями на більярді на місяць. А фактично спортом та олімпійським рухом в країні керує українофоб, якого ані уряд, ані парламент, ані президент прибрати з посади законним шляхом просто не здатні, оскільки НОК є недержавною організацією.

В подібній ситуації чомусь ще сильніше хочеться вболівати за наших хлопців та дівчат – якщо вони цього разу і здобудуть кілька нагород, то виключно наперекір, а не завдяки. Але що буде далі?

Незважаючи на всі ознаки швидкого і трагічного кінця, дуже хочеться вірити в краще. Але як?

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!