Просто додай води. Як і чому Україна нераціонально використовує ресурси

17:10, 22 марта
Просто додай води. Як і чому Україна нераціонально використовує ресурси - фото 1

Міжнародний день водних ресурсів – зайвий привід згадати про те, наскільки нераціонально людство використовує те, що подарувала йому природа.

Протягом тривалого часу це нікого не бентежило. Достатньо лише зауважити, що ООН узялася не тільки за висвітлення, але й за вирішення проблем, пов’язаних із водою, чверть століття тому. До того моменту усі цікаві думки та проекти не виходили за межі розмов та дискусій. Та й зараз, чесно кажучи, не всюди навчилися цінувати багатства, які через удавану нескінченність і до списку багатств не завжди належало. Так, цілком буденна річ.

З точки зору гідрології, Україні в порівнянні хоча б з більшістю інших колишніх радянських республік відчутно пощастило. Є вихід до моря (точніше, навіть до двох), наявністю якого можуть похвалитися не всі. На нестачу прісної води жалітися теж не доводиться – запасів достатньо, і самим лише Дніпром та його притоками вони не обмежуються. Завдяки сприятливим кліматичним умовам абсолютна більшість українців повені чи посухи хіба що по телевізору бачила (що не кажіть, а баланс – річ важлива). Але наша людина має дивний дар зіпсувати власними руками будь-яку ідилію. Свідомо чи ні – питання вже інше.

От візьмімо хоча б поточний стан українських водойм в плані забруднення. Вищезгаданий Дніпро протягом останніх п’ятдесяти років засмітили побутовими та виробничими відходами так, що де-не-де річка перетворилася на природну аномалію. Скажімо, на проміжку від Кам’янського до Запоріжжя вода вже в середині травня починає несамовито «цвісти» і перетворюватися на суцільне зелене болото. Бажання влаштовувати звичні для теплої пори року водні процедури у подібному середовищі зникає миттєво. Якщо розглянути це питання ретельніше, то і факторів негативного впливу на величний та могутній Борисфен виявиться значно більше. Проте всі вони однаково мають стосунок до діяльності людини. Простіше кажучи, ми самі систематично плюємо до колодязя, з якого маємо пити.

Не дивно, що від такого ставлення потерпає флора і фауна. Ще років зо двадцять тому риболовля на вищезгаданій ділянці Дніпра приносила не лише задоволення, але й матеріальний зиск – за наявності необхідних навичок та спорядження навіть на сома можна було цілком результативно сходити. Зараз же все в кращому випадку обмежується здобуттям «котячої» риби в якості трофеїв. І рибалки зі стажем, і представники природоохоронних структур бідкаються з цього приводу в один голос, але в разі відмови нирок Боржомі, як то кажуть, вживати запізно. А бувають же ж і випадки, коли риби в річці нібито й повно, але на неї раптово нападає мор. Причому цікаво тут перш за все те, що мертві тушки в тому чи іншому вигляді майже миттєво опиняються на прилавках великих та маленьких ринків. Питань до відповідних служб в таких випадках мало б виникати чимало, але хто їх ставитиме?

Просто додай води. Як і чому Україна нераціонально використовує ресурси - фото 39365Згубний вплив байдужого ставлення до водних ресурсів, за великим рахунком, відчуває кожен з нас. Не вірите? Здійсніть один простий експеримент – наповніть прозору ємність холодною водою з-під крану, залиште її десь у тихому місці і не чіпайте протягом дня. Кількість осаду та його вигляд здивують вас неприємно, можете не сумніватися. В перші роки незалежності дітям забороняли пити некип’ячену воду через те, що для її очищення використовувалися засоби на основі хлору. Зараз же доводиться чинити аналогічно через те, що на очисних засобах економлять. З одних крайнощів в інші – інакше у нас давно не виходить.

А ще перед очима чомусь знову і знову пробігають зображення зі старих, набридлих та неестетичних плакатів радянської доби. Написи на цих плакатах мали спонукати пересічного гречкосія максимально економно споживати воду і хоча б не залишати кран відкритим без потреби.

Але як можна берегти те, за що платиш копійки або не платиш взагалі? Отож бо й воно. Наступна теза може здатися дещо цинічною, але лише необхідність сплачувати невиправдано великі суми та/або передбачувана мода на лічильники змусила людей поводитися більш обачно. Приблизно те ж саме ми зараз спостерігаємо у випадку з використанням газу, але ця історія водночас є і простішою, і складнішою.

Втім, навіть з такої брудної води можна витиснути більше, ніж здається. Яким чином? Та хоча б за допомогою реанімації річкового транспорту. Легендарна «ракета» колись могла домчати від Запоріжжя до Кременчука значно швидше за автомобіль чи автобус навіть за умови руху проти течії. Але де їх зараз знайдеш, коли усе давно попиляли на металобрухт? Нечисленні тихохідні суденця ще за часів президентства Кучми перепрофілювали у прогулянкові катери. Можна, звичайно, списати усе на відсутність попиту – наддніпрянські села, мешканці яких найбільш активно користувалися цим видом транспортних послуг, давно вже перебувають на стадії вимирання. Але справа швидше не в цьому, а в тому, що Костянтина Григоришина та інших співвласників Укррічфлоту цей напрямок розвитку не цікавив від самого початку.

Вражаюча добірка проблем, чи не так? І мова лише про одну (нехай і велику) річку. На схожий аналіз стану справ Чорного та особливо Азовського морів і дня не вистачить, відверто кажучи. Не цінуємо ми те, чого дехто на інших континентах навіть не має в достатній кількості, не цінуємо…

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Без Табу
Публикации