Смерть Портнова: «руський мір» втратив одного з найагресивніших своїх агентів

Андрій Портнов (1973 - 2025) / УНІАН

Портнов — це трагедія сірого кардинала і мафіозного консільєрі, який побачив у собі деміурга, творця королів і директора театру маріонеток в одному флаконі. І ще, це трагедія ілюзії, що «рускій мір» може перемогти.

І ще це урок тим, хто досі думає, що маятник історії може хитнутись назад, у світ кучми-януковича, коли він і зробив свою карʼєру.

Востаннє, я бачив Портнова у 2006 році, коли збирав інформацію щодо однієї оборудки, повʼязаної з банківським сектором.

Він завжди був показово демонстративним, хизуючись дотичністю до великих гравців, одним з яких сам мріяв стати.

Ми пили каву, обговорювали банківський бізнес, аж тут Портнов демонстративно перервав розмову: «Сори, счас я должен ответить».

«Да, Виктор Владимирович. Конечно, Виктор Владимирович. Мы работаем над этим».

За хвилину знову задзвонив телефон.

«Да, Юлия Владимировна. Машина с документами уже едет к вам».

В цьому був весь Портнов. Він любив хизуватися близькістю до «великих».

Такими для нього були Медведчук і Тимошенко.

Учасники спільних, найбрудніших на той момент схем.

Потім «великими» стали інші, і тут, ближче до тіл, опинився і Портнов.

Всі його «великі» — або злочинці, або аутсайдери.

Є люди, які свого часу були на «темній стороні» і потім вийшли з гри.

Серед таких є по-справжньому достойні люди, зі стержнем, характером, міццю.

Є достойні люди серед ворогів, навіть серед ворогів смертельних.

Андрій Портнов був нарцисичним, залежним від влади і олігархату, талановитим консільєрі «сімʼї», який в якийсь момент відчув, що може сам стати «доном».

Але ні «доном» ні достойною людиною він не був і не міг бути.

Бо він орієнтувався не на себе, попри свою шалену працездатність, і неабиякий талант. Він орієнтувався на «сільних міра сєго».

Він був частиною «культури», яка йде назавжди.

Але повірити в те, що ця культура (тут в значенні радше біологічному) може колись піти, він не міг, бо був найочевиднішим, найкричущішим елементом, частиною цього організму.

Він був «новим руським» в найочевиднішому значенні цього слова.

Він був слугою господаря, який був крадієм, але «велич» якого в очах слуги затьмарювала будь-які інші цінності.

Бути пішаком і поставити все на систему «пост-совка», бо там були найбільші гроші і програти все, бо історія рухається вперед — це доля тих, хто мріє про повернення правил гри 90-х, іншими словами, мріє про путіна, в чиєму обличчі він би не приходив.

Така сумна і повчальна доля Андрія Портнова.

Найяскравішого серед «суркових», «плотніцких», «лістерманів» і «моторол».

Сьогодні «руський мір» втратив одного з найагресивніших своїх агентів.

І справа не в тому, до якої ступіні Андрій був агентом Кремля: він однозначно був його корисним ідіотом.

Бо треба бути ідіотом, щоб вірити, що Україну можна перемогти. Подобається вона комусь чи ні — це сила, з якою світу доведеться рахуватися.

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!