Презумпція вини: В чому полягає головний сенс компромату Онищенка

12:35, 11 мая
Что нового? - фото 1
Что нового? / Пресс-служба президента Украины

Автор Без Табу проаналізував чергову порцію компромату на оточення Петра Порошенка та самого президента та констатує, що суспільство фактично видало так званій еліті ліцензію на здійснення корупції та індульгенцію на чорний день.

Якось вже доводилося говорити про те, що «грандіозні викриття» імені Олександра Онищенка здебільшого не мають практичного сенсу. Колишній народний депутат в глобальному плані не повідомляє нічого нового, оскільки за чверть століття пересічним громадянам вдалося більш-менш вивчити увесь перелік політичних схем з серії «послуга за послугу». Але найбільш вразлива частина електорату (в тому числі і лояльного до президента) все одно примудряється дивуватися новим порціям компромату від втікача з темним минулим та невизначеним майбутнім.

Перш ніж аналізувати нещодавно оприлюднену інформацію, варто дати важливу примітку на полях: поки що не можна зробити жодних висновків щодо достовірності цих даних. Опальний політик-втікач, зокрема, відмовився надавати на експертизу плівки, на яких нібито записано його розмову з президентом Порошенком. А це вже щонайменше привід для сумнівів. До того ж вміння підганяти факти з минулого під реалії з майбутнього давно є однією з найбільш відточених навичок у цьому середовищі.

Презумпція вини: В чому полягає головний сенс компромату Онищенка - фото 124342

Онищенко інтригує, але з низьким ККД

Проте давайте все ж на хвильку припустимо, що Онищенко чи то через відчай, чи то на прохання стратегічних противників президента (а він у вигнанні близько зійшовся з Андрієм Портновим) оприлюднив якщо не правду, то хоча б напівправду. За таких розкладів чимало речей миттєво стають зрозумілими. Скажімо, термінове просування до Верховної Ради президентського пажа Сергія Березенка. Дистанційно займатися вирішенням проблем патрона очільнику ДУС (і за сумісництвом племіннику Анатолія Матвієнка), схоже, було досить складно. Тому для нього створили всі умови для перемоги на довиборах у Чернігові і навіть не заважали участі у гонитві за мандатом Геннадію Корбану. Такий кандидат в якості контрастного опонента тоді точно не завадив.

Пояснює це і нюанси, про які Онищенко не обмовився, хоча після «А» йому одного разу доведеться сказати «Б». Якщо вже було згадано про спроби зібрати якомога більше голосів для прийняття містобудівного закону, то не можна і забувати, як незабаром після втечі «парламентаря» вже на іншому чернігівському виборчому окрузі влаштували «зелений коридор» Максиму Микитасю, давньому знайомому Березенка ще по Київраді. Гуртом легше бити кого завгодно, якщо справа стосується легалізації незаконних забудов. А для прикриття чергового «пішака» (який насправді щонайменше «кінь») можна навіть до складу парламентської фракції БПП не включати.

Проте головна родзинка чергової частини «Онищенкогейту» все ж пов’язана з Тимошенко та її квазіпартією. Три з лишком роки тому, коли парламентська коаліція восьмого скликання щойно сформувалася, найбільше питань виникало саме з приводу інтересу «Батьківщини». З БПП та НФ все було зрозуміло від самого початку, «Самопоміч» сюди цілком вписувалася хоча б через небанальну передвиборчу програму. Навіть присутність у цій компанії Ляшка зі свитою зараз можна пояснити наявністю певних домовленостей з Льовочкіним та іншими «спонсорами» РПЛ.

Презумпція вини: В чому полягає головний сенс компромату Онищенка - фото 124344
Розслідування? Ну-ну

З «вічно другою» та її оновленим оточенням все вирішувалося просто. Коли коаліційні інтереси вступали в конфлікт із особистими, декому доводилося діставати декілька «книжок» (тобто - декілька мільйонів доларів) і пропонувати їх в якості компенсації за муки сумління. В окремих випадках таким чином вдавалося збільшити кількість голосів за необхідне призначення чи законопроект з семи до майже двох десятків. До речі, за дивним збігом обставин саме після термінового виїзду Онищенка за кордон подібна взаємодія з «Батьківщиною» звелася майже до нуля.

Намагання президента та його партії лобіювати призначення своїх людей на хлібні посади на зразок голови Фонду держмайна насправді дивують найменше. Так вже повелося з радянських часів, що свій контрольований нездара завжди кращий за першокласного спеціаліста, на якого згори вплинути неможливо. Свого часу ще Брежнєв вирішував незручні кадрові питання шляхом перевезення до Москви доброї половини дніпропетровського партактиву, не кажучи вже про Януковича та донецький десант у Києві за часів його правління, тож Петро Порошенко мав «непоганих» вчителів.

Власне кажучи, ми вже дожилися до того, що намагання правлячої еліти штучно створити собі якщо не більшість, то потужну групу підтримки у Вищій раді юстиції не викликає у більшості співгромадян жодних емоцій. Розізлити швидше здатні згадки про засоби досягнення стратегічної мети. Владні повноваження в Україні за визначенням не можуть бути нескінченними, оскільки абсолютно усі політичні сили зав’язані на можливостях одного-двох людей, президентом відповідно до Конституції можна бути не більше двох каденцій поспіль, а російський варіант з регулярними рокіровками Путіна та Медведєва нашим елітам геть не підходить. Тож усе, що лежить без належного нагляду, треба брати швиденько і бажано чистими руками.

Презумпція вини: В чому полягає головний сенс компромату Онищенка - фото 124343

Плівки Мельниченка стали сенсацією, але злочинців покарано не було / ТСН

А Онищенко, схоже, має намір не стільки зіпсувати репутацію колишнього шефа, скільки переплюнути Миколу Мельниченка. Вбивство Георгія Гонгадзе – злочин резонансний, але вплинув він на долю лише кількох десятків людей, а не кількох десятків мільйонів. Публіці цікавий не стільки процес «гри у шпигунів», скільки його результати, від яких може залежати майбутнє країни. Хоча «відкриттям Америки» цей компромат назвати не те що важко, а неможливо.

 

P.S. До згадок про Ігора Кононенка в контексті корупційних схем всі вже настільки звикли, що можна навіть жодного разу не згадати його прізвища – і так зрозуміло, що він тут завжди присутній в якості «тіні батька Гамлета».

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Без Табу
Публикации