Підміна понять: Чому справа проти Гужви не є наступом на свободу слова

23.06.2017, 14:25
1
Гужву взяли не за державну зраду, а банальне здирництво - фото 1
Гужву взяли не за державну зраду, а банальне здирництво / пресс-служба ГПУ

Оглядач Без Табу не мовчить, коли прийшли за Ігорем Гужвою, та паралельно пояснює, чому ця людина не є журналістом, а його затримання – не має нічого спільного з нечуваною атакою на свободу слова.

Комусь може здатися, що Юрія Луценка останнім часом стало забагато. Генеральний прокурор неначе вирішив узяти за основу модель поведінки свого заступника на прізвище Матіос і почав своєрідний хрестовий похід проти нечистих на руку персонажів, який швидше за все закінчиться нічим. Принаймні, до п’ятірки народних депутатів руки ГПУ навряд чи дотягнуться. Але є й ті, хто депутатської недоторканості не має і тому під удар потрапляє чудово. Ігор Гужва вже потрапив, власне кажучи.

Юрій Луценко інформує про головну новину тижня

Головний редактор антиукраїнського за визначенням ресурсу – не та людина, що може викликати якесь співчуття. Хтось міг би, звичайно, похвалити його за виняткову відданість своїм господарям. Але точно не зараз, коли ці господарі вже три з лишком роки ведуть проти України війну, і не лише інформаційну. Тому безпринципності в даному випадку дивуватися абсолютно не варто. У країні з більш свідомим поглядом на власну безпеку і «заборону на професію» можна отримати, якщо раптом що.

Про перспективи

Проте парадокс в тому, що узяли Ігоря Гужву не за те, що він написав, а за те, чого він НЕ написав. Якщо вірити генеральному прокурору, то відомий в широких колах журналіст/медіамагнат вимагав десять тисяч доларів у політика, чиє ім’я зі зрозумілих причин мало б бути таємницею слідства (але таки не цього разу, нардепа-радикала Дмитра Линька одразу засвітили). В разі відмови він обіцяв опублікувати компрометуючий матеріал невідомого змісту. Луценко додатково наголосив, що справу відкрито саме за вимагання, а не отримання хабара. Виявляється, що відсутність антиреклами можна продати так само легко, як і рекламу, щоправда, не без наслідків.

Сам новоспечений арештант, звісно, все заперечує. За його версією, ніякого особистого спілкування ані з депутатом від РПЛ Дмитром Линьком, ані з кимось з його одно партійців не було, тому й вимагати ніхто нічого начебто не міг. Ба більше, невідомі люди самі виходили на Гужву з пропозиціями зняти з сайту певні матеріали компрометуючого характеру. І пропонували вони не десять, а двадцять тисяч – непогане набивання ціни, що не кажіть. Якщо сприймати ці заяви серйозно, то може здатися, що ГПУ бреше. Але чи може шапка на крадієві загорітися просто так?

В цьому контексті дуже цікаво виглядає реакція на арешт певної частини так званої медіаспільноти та деяких політиків. Дехто вже активно почав розмахувати перед широкою аудиторією принципом Німеллера: будьте людьми і хоча б висловіть співчуття та стурбованість, бо колись можуть прийти і за вами. Нікуди не подітися і від пасажів про наступ на свободу слова – мовляв, у цивілізованій країні такого свавілля відбуватися не має в принципі, злочинна влада нищить критиків і так далі.

ЗМІ чи пропаганда - головна тема мережевої дискусії

Знаєте, пані та панове, чого насправді не має відбуватися у цивілізованій країні? Давно завербований російськими спецслужбами ворожий елемент на четвертий рік війни навіть спати не має спокійно. Натомість, аж до вчора він не просто спокійно спав, але й працював по суті на сусідню державу-агресора. І жодного утиску свободи слова тут насправді немає що за версією Луценка, що за версією Гужви, якщо вже уважно вчитатися та вслухатися. Якщо якийсь одіозний журналіст сяде п’яним за кермо і потрапить до цупких рук поліцейського патруля, ви теж будете скаржитися на владу, що перекриває кисень незалежним нібито ЗМІ? В тому-то й справа, що ні. То навіщо кричати зараз?

Проте інстинкт отари, нажаль, є сильнішим за інші відчуття і рефлекси. Кремлівського антигероя охоче підтримав, скажімо, Геннадій Корбан – той самий, якого масмедіа з Гужвою на чолі свого часу активно топили в багнюці під час судового процесу у справі про два псевдовикрадення. Навіть важко сказати, що дивує більше: порівняння методів нової влади з принципами дії радянського тоталітаризму чи бажання підставити плече людині, що ледве не в спину тобі плюнула прилюдно кілька років тому. Так можна і до того договоритися, що це не Гужва веде антиукраїнську діяльність, а громадяни неправильно інтерпретують отриману інформацію.

Геннадій Корбан додає темі перцю

Підтримка з боку представників колишньої Партії Регіонів на чолі з одіозною українофобкою Оленою Лукаш дивувати, навпаки, не має – недарма ж свого часу усі разом бігали за вказівками та преміальними за адресою Десятинна, 3а. Вони якраз чудово розуміють, що за ними теж можуть прийти (а за кланом Вілкулів вже прийшли, наприклад). Це не стільки прояв солідарності, скільки ознака первинного страху, але тим не менш. Впишуться за нещасного Гужву і носії «стандартів Бі-бі-сі», не сумнівайтеся – їм-то боятися нема чого, можна навіть позиції наших вояків на Донбасі злити ворогу і отримати за це почесні грамоти від обох сторін конфлікту, це справа звична.

Занатовуйте до цитатника

Незрозумілим лишається тільки одне: чого в підсумку хоче добитися влада? Звичайне арешт за звичайне здирництво – це надто вже просто. Має бути на кону щось дійсно важливе і не для всіх очевидне, закон жанру цього таки вимагає. Тому не варто дивуватися і тому, що черговий «невільник честі» за кілька днів може опинитися на свободі. Не забувайте, її також можна купити. Причому іноді задешево. Принциповість та послідовність зараз не в ціні, навіть попри те, що війна не скінчилася. І не тільки інформаційна.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Без Табу
1
powered by lun.ua

Публикации