Перемикаючи канали. Чому українське телебачення краще не дивитися взагалі

22.07.2016, 12:40

Переконливо просимо прибрати ваших дітей від наших блакитних екранів - фото 1

Переконливо просимо прибрати ваших дітей від наших блакитних екранів / кадр з м/ф Карлсон повернувся

Чорний ящик та порожнеча – як так зване українське телебачення зомбує людей.

Зізнайтеся чесно хоча б собі: за останні два з половиною роки у вас як мінімум одного разу виникло бажання терміново побігти до ванної, залізти під душ і довго поливати себе гарячою водою після того, як ненароком перемкнулися не на той канал і побачили щось дуже огидне. Причому на увазі мається не черговий фільм про звірства Андрія Чикатила, а щось дійсно брехливе та мізантропічне. А потім хотілося стерти собі шматок пам’яті і забути те, що ви побачили і почули. Було ж таке, було, зізнавайтеся. Звичайно, за умови, що телевізор ви все-таки дивитесь.

Леонід Парфьонов колись дуже влучно підмітив, що в Росії у перші роки після розпаду СРСР не надто поспішали надавати ефірні частоти приватним, а не державним телекомпаніям. Причина була простою – канал, що знаходиться у приватній власності, міг показати на всю країну від Калінінграда до Владивостока казна-що, і ніяке Держтелерадіо чи його структура-наступник не змогла б це заборонити і взагалі якось вплинути на ситуацію. Минуло два десятиліття, а приватних у повному розумінні телеканалів у Росії фактично нема – Великий Брат так чи інакше контролює усе, навіть канали з мультфільмами для найменших дітей, щоб зберегти ідеологічну чистоту. В Україні ж давні страхи цілком собі справдилися.

Один канал, назвемо його, наприклад, Інтер, забитий нібито нешкідливими російськомовними серіалами, особливо про старі добрі часи Другої світової війни або любого Леоніда Ілліча. Але от же ж дивина – у більшості з цих псевдоісторичних серіалів українці або інші нації, які вперто протистояли російській експансії, виставляються злодіями та антихристами. У новинах ситуація не краща, але тут українофобія хоча б обережно глушиться за рахунок кумедних тваринок, погодних аномалій та перманентних прохань зібрати кошти для чергової постраждалої від українських реалій дитини. Що не концерт, то якийсь треш на тему "ми один народ" або "слава великій перемозі", але з купою георгіївських стрічок і майже без жодних згадок подій війни, пов’язаних з Україною. Україномовного контенту в цілому кіт наплакав. Ну їх до дідька, перемикаємо далі.

Наступний канал, нехай буде – Україна, щиро радує відданістю своєму власникові. Приблизно половина ефірного часу, що виділяється на випуски новин, присвячена висвітленню звитяг вождя буремного регіону (або навіть регіонів, чого розмінюватися на дрібниці) та добрих справ його підлеглих, які діяли зрозуміло за чиїми вказівками. Багато історій про переселенців, яким вождь допомагає матеріально, і жодного слова про те, завдяки кому ці люди стали вимушеними переселенцями – і те вірно, не можна кусати руку, яка тебе годує. Геніальні за своєю простотою та несмаком серіали власного виробництва, в яких може бути, скажімо, лейтмотив "сепаратисти – файні хлопці, ви просто їх неправильно розумієте". Україномовний контент варто шукати за допомогою збільшувального скла, якщо не рахувати придбані нещодавно сім сезонів непоганого американського серіалу в українському перекладі. От тільки запхали цей серіал аж за північ, так що майже ніхто його не побачить. Перемикаємо далі.

Канал номер три, нажаль, не порадує заслужених працівниць соціалістичного тилу та їхніх невісток серіалами будь-якого виробництва про складну жіночу долю. Заслужених працівників соціалістичного тилу та їхніх зятів брутальними серіалами про брутальних служителів закону канал те ж не порадує, бо подібний треш та сльозолий не вписуються до ефірної концепції. Судячи з назви – News One, канал має годувати глядача виключно новинами, але насправді у сітці мовлення вистачає дивних ток-шоу з відверто українофобським змістом. Навіть люди, які телефонують до прямого ефіру, переважно сварять злочинну владу і розповідають про те, як добре жилося за часів президента номер чотири. Подібна щирість пробиває на сміх крізь сльози. Перемикаємо далі.

Канал номер чотири (не будемо його рекламувати, але це NewsNetwork) за рівнем неадекватності випереджає попередні три щонайменше на корпус. Ефірна концепція каналу дуже проста – критикувати абсолютно усе, що пов’язане з новою українською владою та героями революції гідності. Нова влада підвищила тарифи на комунальні послуги? Зрада, людям з середньою зарплатнею у сто доларів нема за що жити (при цьому політиків зі схожою риторикою, але з нелояльних до власника каналу політичних сил поливають брудом навіть щедріше, ніж відпочиваючих на бальнеологічних курортах). Нова влада прийняла закон про декомунізацію? Зрада, людям з середньою зарплатнею у сто доларів доведеться витрачати гроші на термінову заміну усіх документів. Нова влада наказала пофарбувати паркани у жовто-блакитний колір? Зрада, права представників біологічного підвиду soveticus vulgaris злісного порушуються. Інший контент? Помилуйте бога, його там просто немає.

Як ви думаєте, що поєднує чотири вищезгаданих телеканали? Правильно, належність власників до лав однієї сумнозвісної партії, яка за попереднього президента була правлячою, а зараз навіть ребрендинг провела, аби довести, що є нібито опозицією до нової влади. В будь-якій іншій країні подібні ЗМІ давно б вже були позбавлені не лише ліцензій та акредитації, а навіть можливості вести мовлення з підпілля на території інших держав. А в Україні такого робити не можна, бо це, бачите, не демократично. Під роздачу непогано було б відправити і декого ще – наприклад, канал номер 17 з такою ж українофобською риторикою. Канал, журналісти якого дивним чином опинялися на місцях загибелі Бузини та Шеремета ледве не в момент вбивств.

Знаєте, любі мої, чого хочеться мені після згадки про усю цю кляту медіаспільноту? Терміново побігти до ванної, залізти під душ і довго поливати себе водою. А потім стерти собі шматок пам’яті і забути про все вищезгадане, а ще краще - згадати старі добрі часи, коли телебачення намагалося тобі впарити лише побутову техніку.