Презентацію свого нового руху «Руна» Надія Савченко почала зі Львова. Чому – стало зрозуміло під час прес-конференції. Усвідомлюючи неактуальність меседжу про ковбасу по 2.20, мешканцям вирішили нагадати про Магдебурзьке право.
Група «Народний суверенітет», представник якої, колишній депутат Львівської міськради Теодор Дяків, брав участь у львівській прес-конференції разом із Савченко, на своїй сторінці у Facebook розповідає дивовижні речі. У маніфесті-простирадлі, яке скролити і скролити, можна знайти, наприклад, таке: «Проектом пропонується обирати/відкликати голову територіальної громади на підставі закону без участі представницьких та виконавчих органів влади вищих рівнів з фінансуванням виборчого процесу за кошти територіальної громади».
А також «виключити будь-яке втручання партій, представників Президента, інших державних структур в процес виборів голів територіальних громад і формування районних рад».
І нарешті - «встановити механізми впливу територіальних громад (районних рад) на призначення (відкликання) керівників районних підрозділів поліції правопорядку».
Можна припустити, що це загальні фрази, що трапляються у будь-яких установчих документах, і заспокоїтись. Зрештою, ми ж давно всі мріяли про шерифів. Але можна згадати, що серед російських паперів, що стосувалися Криму чи Донбасу, занепокоєння – вже постфактум, після оприлюднення – могло би викликати лише пряме розпорядження з переселення мешканців з Південно-Східної частини України у віддалені райони РФ. Решта була доволі завуальована.
У зверненні 2014 року випуску група «Народний суверенітет» проводить чіткі паралелі з Київською Руссю, яка, як показує досвід, наприклад, «Азова», є явищем універсальним і розпливчастим, що спричиняє іноді проблеми з ідентифікацією. А потім ще й посилається чомусь на «російського інтелектуала Андрія Кончаловського» – може й тому, що ніхто ретельніше феномен азіатчини не досліджував.
Запропоновану на пресс-конференції Савченко і компанії схему пропонують називати «децентралізованою унітарною республікою» і запевняють, що про федералізм не йдеться.
Але, власне, мова не лише про те, щоб сільських голів обирати самостійно, а потім поширювати самостійність на вищі щаблі – до прокурора району та керівника районного суду. Далі учасники у своїх роздумах дійшли до пропозицій включати учасників протестів проти якогось із посадовців до комісії з питання його звільнення. Враховуючи, як швидко і в який спосіб в нас іноді можна зібрати під вікнами пікет, можна прогнозувати, що люстрація за потреби піде шаленими темпами.
Що, власне, відбувається, зрозуміти нескладно. Виходячи з риторики цієї зустрічі, місце проведення було обрано не тому, що у Києві провести пресс-конференцію дуже дорого. Просто на Захід вирішено було поїхати з риторикою, яка там більше зрозуміла. Донбас свого часу вийшло надурити шизофренічною, насправді, за своєю сутністю тезою, що складається з двох частин: що Донбас годує всю Україну і що Росія прийде і нагодує Донбас. З Заходом намагатимуться говорити, використовуючи потяг до індивідуалізму та самоврядування. При цьому, розуміючи, що деякі політичні сили у цьому регіоні не сприймаються взагалі, скільки відсотків їм не малюй, інтервенція може обійтися без політичної символіки взагалі. Про це і ще один пункт маніфесту «Народного суверенітету», про який йшлося на початку: «При цьому участь політичних партій у місцевих виборах (до рівня районної ради включно) не передбачається».
Акцент у глобальному переформатуванні хочуть робити зокрема і на виборчій системі та силових структурах. Тобто не виключено, що у регіонах, де пряме захоплення неможливе через неспівмірну партизанщину, людей просто періодично смикатимуть у різні боки з різних, навіть не політичних приводів. Достатньо подивитись на Київ, де вже останнім часом тренувалися під час тих чи інших протестів проти вирубок і забудов перекривати дороги майже в усіх районах міста. По черзі, звичайно. Але ніщо не завадить одного разу зробити це одночасно. Окремі ж населені пункти на Західній, часто ізольовані один від одного не лише через відстань, але й через рельєф – інша історія. Власне, тут цілком можливо обійтися без політики, просто сформувавши систему, у якій «сварки за межу» можуть мати наслідки на державному рівні.
При цьому, хто фінансує рух Савченко, так достеменно й не відомо – сама Надія каже, що ніхто, і що одне з джерел – фонд, який заснувала її сестра, коли Надія ще була у в'язниці. Тут ситуація, схожа на ту, коли депутат обирається від однієї політичної сили і з певною програмою, а потім біжить до іншої фракції. Навряд чи всі, хто перераховував кошти до цього фонду, могли знати, на що вони підуть, і навряд чи вони тепер задоволені. Про тих, хто стояв у пікетах за звільнення Савченко, нема чого і казати.
І нарешті трохи про форму, а не про зміст. Назва савченківського руху «Руна» одразу відсилає до згаданого вже «Азова». На сайті викоханого Білецьким проекту «Інтермаріум» презентації руху Савченко теж приділили увагу - правда, стягнувши відповідну новину з «Лівого берега», але то деталі. Більше цікавить, що сайт проекту, по суті, піарить інший проект, в якомусь сенсі конкуруючий. Чи може про конкуренцію якраз і не йдеться, і всі вони про одне?