Один з сотні кроків: Чому реформаторам медицини зарано спочивати на лаврах

Реформи починаються / Олег Федонюк via Facebook

У четвер, 19 жовтня, Верховна Рада затвердила медичну реформу. Без Табу розвінчує міфи навколо новонародженої та пояснює, чому це ще не перемога, а лише початок великого шляху.

Чому бути - того не оминути. Це можна сказати в тому числі і про медичну реформу, ухвалення якої максимально відтягували певні політичні кола. Комусь навіть цілком логічно здавалося, що саме заради провалу голосування за відповідні законопроекти у вівторок було влаштовано пікет під Верховною Радою. Але навіть якщо так і було, то неминучий підсумок вдалося відстрочити лише на дві доби. Бо голосів «за» в підсумку набралося відсотків на двадцять більше, ніж очікувалося спочатку.

фото - Світлана Заліщук

Опоненти Уляни Супрун з перших днів невпинної боротьби розраховували на те, що в.о. міністра охорони здоров’я не витримає, зламається і сама запроситься у відставку, як це до неї зробив її попередник - Квіташвілі. Проте американська рятівниця, яка за час перебування в Україні встигла стати по-справжньому своєю, здивувала усіх залізними нервами. Ані радянська інтелігенція від медицини, ані тимчасові рекрути медичної мафії не зуміли розгойдати під нею крісло, і цей момент є дуже показовим. Чи перестане вона бути просто виконуючою обов’язки найближчим часом? Хтозна, хтозна. Хоча зараз пересічного українця цікавити має вже не це.

В чому сутність реформи? Якщо забули, варто нагадати про головний її принцип: медицину нарешті, через 26 років після розпаду СРСР, спробують підлаштувати не під планову економіку, а під механізми, характерні для цивілізованого вільного ринку. Простіше кажучи, зарплатня будь-якого медика тепер залежатиме від ефективності його роботи, а не від звичайної присутності на робочому місці. Та й своєрідні «товарно-грошові» відносини з пацієнтами тепер стануть цілком легальними. Таким чином українська медицина від моменту вступу в силу ухвалених вчора законів офіційно перестає бути безкоштовною.

Тому й не дивно, що проти реформи активно голосували представники «Батьківщини». Доки голова партії відволікає увагу заявою про бажання зняти з себе депутатську недоторканність, її свита мусить підігравати власному електорату. І неважливо, яку ноту цього разу брати – головне, щоб звучала вона не так, як спів народних обранців, що виконують обов’язки парламентської коаліції. Потенційний виборець-то там совковий на всю голову, як відомо, і любить влаштовувати ностальгію за «майже безкоштовною комуналкою», «найкращою в світі системою освіти» та іншими явищами, які давно вже опинилися на звалищі історії.

Проста мотивація Юлії Ттмошенко

Позиція представників фракцій-уламків колишньої Партії Регіонів теж є абсолютно передбачуваною. Хтось сміливо проголосував проти, хтось натиснув кнопочку «утриматися», були й такі, хто свою думку нібито висловлювати й відмовився, але таки висловив, не проголосувавши взагалі. Але справа в тому, що цих негідників навіть за послідовність потім неможливо буде похвалити. Гаразд, їхня незгода з реформою імені Супрун має чітке підґрунтя – заслужені радянські пенсіонери, які віддали тій ще державі найкращі роки свого життя, мають зараз отримувати усе на тарілочці ледве не за першою вимогою. Проте чи пояснить хтось, чому купка маргіналів з мандатами нещодавно не дала ЖОДНОГО голосу за пенсійну реформу, якою б популістською по факту вона не була? У відповідь – лише мовчання.

Деякі маргінальні джерела вже почали розганяти хвилю невдоволення і розповідати про те, що шунтування, скажімо, тепер обійдеться у 150 тисяч гривень. Увага, питання: а чи дешевше воно обходилося останнім часом, під завісу епохи «начебто безкоштовної» медицини? Навряд чи, якщо вірити тим, хто пройшов через Інститут серця і руки одного з головних публічних опонентів Супрун Бориса Тодурова.

Видатний хірург ніколи не ігнорував можливість витрусити з пацієнтів зайву копійку як на щось життєво необхідне, так і на дещо не зовсім актуальне (в противному випадку пан Тодуров ніколи б не став мільйонером). Чому ж ніхто не радіє тому, що «побори», як сказала б вищезгадана Юлія Тимошенко, легалізували? А тому, що тепер рух грошиків туди-сюди тепер відбуватиметься не підпільно, і всі побачать, що лікарська еліта насправді не те що не бідує, а навіть частенько жирує.

Головне – не спочивати на лаврах після того, як Верховна Рада дещо несподівано дала зелене світло усім необхідним змінам. Вже неодноразово доводилося зазначати, що в регіонах ще вистачає тих, хто опиратиметься реформі з усіх сил. І мова йде переважно не про кваліфікованих медиків, а про гієн у білих халатах, які вміють хіба що «сідати на потоки» та підбирати те, що погано лежить.

В деяких обласних центрах таких людей примудряються навіть ставити фактичними кураторами місцевої системи охорони здоров’я, і ні до чого позитивного це зазвичай не призводить. Ведення інформаційної кампанії проти нових умов існування медицини для них буде навіть певним чином задоволенням, оскільки копнути тих, хто заважає займатися корупцією, самим корупціонерам завжди приємно.

Що робити далі? Щонайменше не розслаблятися і вести роз’яснення на місцях, даючи можливість мільйонам українців зрозуміти, що медична реформа – це один з сотні кроків до цивілізованого світу, а не «легалізація поборів». Якщо Супрун та її команда не без допомоги небайдужих громадян свого часу зуміли відбитися від Богомолець, Тодурова, Глузмана та інших недругів, то це завдання їм і поготів під силу виконати.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!