Не пальцем роблені. Що треба змінити у роботі Верховної Ради
Серйозно про несерйозне ставлення народних обранців до питань державної ваги.
Учорашній трагіфарс під кодовою назвою "Звільни суддю", який можна було спостерігати у сесійній залі, змусив констатувати, що Верховній Раді восьмого скликання невідоме таке просте поняття, як організованість. В якості контрприкладу дехто пригадував вчора процес остаточного прийняття та затвердження Конституції двадцять років тому – мовляв, сивочолі діди просто узяли і закрилися у сесійній залі доти, доки не проголосували усе, що мали проголосувати. Так-то воно так, але замкнені двері в якості головної перепони – це теж не вихід. Щоправда, новому поколінню младореформаторів не стане перепоною жоден замок: вони просто не сунуться до приміщення, в якому їх можуть замкнути, а перечекають десь у Вашингтоні.
Жарти жартами, а коріння проблеми приховане глибше, ніж усім здається. Абсолютна більшість відсутніх на учорашньому позаплановому засіданні народних обранців виправдовуватиметься однаково – дуже важко переграти свої плани на четвер, коли тобі повідомляють про необхідність змінити їх у вівторок. І правда, як не крути, таки буде на боці прогульників. В цивілізованому світі справи давно вже так не робляться, і ця трагікомічна історія може осоромити український політикум на Заході значно більше, ніж звичка деяких нардепів помахати кулаками у прямому ефірі. Дехто з закордонних партнерів взагалі може справедливо задуматися: а чи варто вести справу з людьми, які не можуть як слід організувати життєво важливе для країни голосування?
Правда ще й в тому, що не так давно ніхто не збирався голосувати за звільнення суддів. Якби збиралися – то спланували б виставу заздалегідь і значно краще. В цьому контексті цікаво, що (чи хто) стало каталізатором, який змусив народних обранців терміново зімітувати бурхливу діяльність. Невже Вашингтон під час чергової кулуарної бесіди суворо нагримав на Київ? Мовляв, або робіть реформи за обіцяним планом, іроди, або дідька лисого отримаєте чергову порцію матеріальної допомоги. На місце Вашингтона можна цілком охоче підставити Брюссель, але суті це не міняє. Якщо згадати нещодавні слова Джо Байдена про те, як йому ледве не погрозами довелося змушувати Порошенка відправити у відставку Віктора Шокіна, то версія із "західним копняком" стає максимально життєздатною.
В цілому за мотивами трагікомедії передостаннього дня вересня напросилися два висновки. Перший – необхідно якомога швидше вдосконалити систему голосування у сесійній залі, зробивши ключем не картку, а хоча б відбиток пальця окремо взятого депутата. Так, платникам податків це виллється у копійку, але простір для маніпуляцій звузиться ледве не до маленької чорної цяточки. У восьмому скликанні вистачає народних обранців, які прорвалися до парламенту виключно для того, щоб стати частиною "тусовки" та від душі відірватися у столичних розважальних закладах. При цьому дехто з гульвіс має аномальну статистику відвідувань та голосувань, особливо з урахуванням того, що людина взагалі-то не може перебувати в двох місцях одночасно. Насправді сердобольні товариші по партії за невідому ціну частенько беруться голосувати одразу двома картками і за себе, і за того хлопця. Цікаво, наскільки поменшає кількість гульвіс у випадку, якщо замість картки товаришу по партії доведеться користуватися відрізаним пальцем? Зате статистика відповідатиме дійсності.
Депутат Мосійчук порушує регламент «во благо» та перетворює голосування на фарс остаточно
Можливі (невідворотні) наслідки вчинків ляшківців
Другий – необхідно якомога швидше перевірити зв’язки деяких депутатів з тими суддями, яким після кількох голосувань пощастило не втратити мантію. Причому значно швидше, ніж вдосконалювати систему голосування. Практика показує, що подібні збіги не бувають випадковими – скелети у шафі просто чекають моменту, коли хтось ненароком відчинить дверцята. Лишилося тільки знайти потрібні шафи, за що Гриць Якович включно з іншими візьметься найближчим часом.
Тож не перемикайтеся – буде дійсно цікаво.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець