Оглядач Без Табу пояснює, що спільного між замахом на українського нардепа-скандаліста Ігоря Мосійчука та творчістю британського режисера Гая Річі.
Події останніх тижнів в Україні нагадують за сюжетом якийсь із сюрреалістичних чорнокомедійних сюжетів Гая Річі. Адже сситуація, коли один напіввипадковий прояв недбалості породжує інший, а банальний побутовий конфлікт перетворюється на квінтесенцію абсурду, повторюється раз за разом. І історія із замахом на Ігоря Мосійчука є чудовим цьому прикладом.
Знаєте, з чого варто почати? Ніякого вибуху біля будівлі Еспресо не сталося б, якби одіозний нардеп від Радикальної партії Ляшка зараз відбував би покарання за свою злочинну діяльність. Два роки тому усе до цього йшло – навіть зняття недоторканності і арешт в прямому ефірі було обставлено в кращих традиціях американських телешоу. Проте згодом виявилося, що уся ця вистава була виключно елементом політичних торгів. Мосійчука випустили з-під варти, щойно учасники гри під назвою «реальна політика» домовилися про те, що кому дістається і як розійтися мирним шляхом.
На цілком логічне друге подання на зняття недоторканності ніхто, зрозуміло, не дочекався. Чому? А тому, що уся фракція РПЛ опинилася в становищі Труфальдіно з Бергамо. Не будучи вже офіційно частиною парламентської коаліції, «ляшківці» підозріло регулярно голосували в унісон з БПП та Народним фронтом. Але роль спонсора та покровителя, в свою чергу, замість Сергія Льовочкіна виконувати узявся Рінат Ахметов, чиїх васалів чіпати не можна нікому. Саме тому Сергій Рибалка, колишній зять співвласника АТБ Геннадія Буткевича, спокійнісінько веде бізнес з окупантами на тій частині Донбасу, яка Києву не є підконтрольною. І правоохоронцям в цьому сценарії відведена роль мовчазних декорацій.
Невеличкий ліричний відступ спеціально для прихильників пропорційної системи з відкритими списками: а ви точно пам’ятаєте, яким чином об’єкт замаху потрапив до Верховної Ради восьмого скликання? Ні, йому не довелося купляти собі мажоритарний округ – вистачило і дев’ятої позиції у партійному списку. Власні топ-10 жодна політична сила не приховує навіть за необхідності погратися у конспірацію. Тому електорат партії Ляшка чудово знав, за кого голосує. І що, невже це якось вплинуло на підсумки голосування? В тому-то й справа, що ні.
Але повернемося до сьогодення. Якщо ви повірили в те, що прибрати Мосійчука наказав Рамзан Кадиров, то це говорить про втрату або адекватного почуття гумору, або зв’язку з реальністю. Ну постріляв колись нардеп у портрет «царя всія Ічкерії», ну полаявся трохи – на тому все й скінчилося, навіть в Росії про той випадок майже забули. До того ж Кадиров за наявності бажання прибрати справжніх ворогів ніколи не грається в хованки і не тягне час. Можете освіжити в пам’яті щонайменше вбивства Ямадаєва та Яндарбієва, щоб переконатися в цьому. Та й реакції на замах від відданого підручного Путіна як такої не було. Кадиров обмежився обережним – «клоун», чим продемонстрував, що в українській політиці трохи розуміється.
Нема тут й руки Москви, про яку розпинається Антон Геращенко, швидше за все Мосійчука згубила його професійна діяльність. Ні, насправді професійна, без жодних лапок – вирішувати за гроші майнові питання дрібного та середнього штибу він вміє відмінно. Варто лиш зауважити, що чимало МАФів у Василькові завдячують своїм існуванням саме народному обранцю, який вже за наявності мандата неодноразово брався допомогти бізнесменам (зрозуміло, що не безкоштовно). Але Київ – це вам не Васильків, тут таких «мосійчуків» десятки, якщо не сотні. І серед них вистачає озброєних людей у камуфляжі з патріотичною нібито позицією.
Простенький ланчужок
Не дивуйтеся, якщо виявиться, що соратнику Олега Ляшка дійсно перепало за те, що він надто вже завзято узявся захищати «комбата» Кохановського в конфлікті з «комбатом» Качмалою. Та й конфлікт цей тепер зовсім не схожий на типову суперечку Івана Івановича з Іваном Никифоровичем, бо має цілком собі майнове підґрунтя. Але МВС та СБУ цю версію навіть особливо не розглядають, бо над нею ж попрацювати треба добряче. Краще вже зачепитися за вкидання на тему Кадирова і галасувати з приводу всюдисущої «руки Кремля», чи не так? Кінець кінцем, всюдисущий Геращенко навіть прізвище головного постраждалого не зміг написати без помилок.
Окремо варто зацікавитися фактом наявності у Мосійчука особистого охоронця, наданого якраз правоохоронними органами. Охоронець цей, Руслан Кушнір, свого часу служив у третій роті київського Беркуту, що займалася розгоном Майдану ледве не від самого початку. Колись його клієнт – ще не політик, а просто «громадський активіст» – активно бився з його однополчанами, які заважали похованню митрополита Володимира. Але 22 роки потому принциповість колишнього члена УНА-УНСО неначе розчинилася в повітрі. Та й замах якийсь кострубатий вийшов: за правильного виконання хоча б не гинуть сторонні та непричетні до цього люди. Зате поліція та прокуратура мають на все пояснення і без проблем відбиватимуться від настирливих та допитливих співгромадян.
Але, нагадаємо, нічого цього б не було, якби Мосійчук ще позаминулого року почав відбувати покарання за свої гріхи. Тому й Гаю Річі про цей сюжет розповідати небажано – видатний режисер може й засмутитися через те, що його в плані сюрреалізму переграли люди, які начебто навіть робити цього не збиралися.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець