На порозі Третьої світової: Чому Північна Корея провокує війну

Будні диктатора

Оглядач Без Табу констатує погіршення ситуації навколо КНДР та звинувачує в ескалації напруги росіян.

Кілька років тому могло здатися, що примирення двох Корей буде неминучим. Держави і так давно шукали шляхи для контактів на неофіційному рівні за допомогою третіх сторін. А коли не стало Кім Чен Іра, чия підозрілість іноді сягала захмарних меж, надії на мирне вирішення конфлікту стали міцними як ніколи. Оптимісти і взагалі раділи тому, що новий голова КНДР Кім Чен Ин навчався в Європі та здатен дивитися на речі більш адекватно, ніж його покійний батько. Але не все сталося так, як гадалося.

Те, що зараз відбувається на Корейському півострові, варто вважати ренесансом Холодної війни. За дивним збігом обставин гойдання човна тут розпочинаються тоді, коли Вашингтон та Москва знову беруться мірятися військовою міццю, технологічною потужністю та залізними нервами. Причому мірятися, зрозуміло, не власними руками. Так було більш ніж сімдесят років тому, коли неначе за відмашкою невидимих кураторів стартувала злощасна війна, що поділила Корею навпіл. Так відбувається і зараз.

Корейський досвід або що очікує Росію

Ні для кого не є таємницею те, що головним союзником і стратегічним партнером Південної Кореї є США. Навіть такий запеклий расист, як Дональд Трамп, вже в якості американського президента переступив через тарганів у своїй голові і пішов на прямий контакт з Сеулом. Та що там контакт – вчора стало відомо про обіцянку надати азійським друзям летального озброєння на кілька мільярдів доларів. Цікаво було б, звісно, почути точну цифру в контексті того, що господар Білого дому нещодавно нібито просив у Конгресу 8 мільярдів доларів на боротьбу за наслідками урагану Харві. Просто так, для порівняння та правильного розставлення пріоритетів.

Ні для кого також не є таємницею те, що головним союзником і стратегічним партнером Північної Кореї є Росія. Це помітно хоча б за відставанням у технічному та соціальному розвитку від земляків, що мешкають на південь від лінії розмежування. Власне кажучи, Москва свідомо вела до цього після розділення країни, щоб отримати залежне від кремлівських подачок державне утворення. Доки існував СРСР, можна було хоч якось дотримуватися балансу, бо на півдні теж була військова диктатура, яку неозброєним оком від режиму Кім Ір Сена відрізнити було неможливо. Але раптом вітер подув в інший бік, військова диктатура в Південній Кореї перетворилася на корпоративну, а Північ так і застрягла десь у вісімдесятих в кращому випадку.

Тим не менш, радянські спеціалісти встигли лишити пригодованим азіатам певну кількість корисних напрацювань. Це стосується перш за все військової техніки та озброєння. Тому коли Кім Чен Ин або хтось з його оточення повідомляє про створення нової ракети чи бомби, читати ці повідомлення варто також і між рядків. Побачити там можна істинну сутність винаходу: «Ми в КНДР нарешті розібралися з тим, що намалювали і залишили московські інженери». От тільки біда Пхеньяну в тому, що місцеві роботяги за останні десятиліття звикли швидше квасити капусту, ніж робити смертоносну зброю. Тому і ракети з ядерними боєголовками в них виходять нібито страшними, але насправді ненадійними. Більшість запусків закінчуються невдало, нехай у рапортах на адресу голови держави і говориться інше.

Але так було до останнього часу. Нині ж, схоже, варто дійсно непокоїтися. Чому? Та хоча б тому, що на Півночі тепер є повноцінна воднева бомба, яку можна використати в якості боєголовки для балістичної ракети. Навіть людина, що погано розуміється на законах фізики, здатна усвідомити, які руйнування здатна завдати така термоядерна «іграшка». Ось тому-то Сеул з Вашингтоном і піднапружилися останнім часом. На Півдні вже почалися військові навчання та маневри з метою відпрацювати несподівану атаку з боку сусідів. А США, як вже було зазначено вище, готуються до повноцінного втручання в конфлікт в разі необхідності. На Окінаві, наприклад, бійці та кораблі ВМФ про всяк випадок вже приведені до стану бойової готовності.

Тепер, до речі, стає зрозумілою і одна з причин нещодавнього інформаційного вкидання про те, що Україна в особі напівживого Південмашу нібито торгувала з КНДР чи то ракетами-носіями, чи то ракетними двигунами. Війна ж триває не лише на суходолі чи на морі, але й в інформаційному просторі. І Москва руками лояльних заокеанських джерел спробувала дати зрозуміти Трампу, що Київ насправді все ще грає на її боці. Чотири-п’ять років тому ця витівка спрацювала б ідеально, бо самі українці швидше за все мовчки проковтнули б фальшиву новину. Але не зараз, після перемоги Революції Гідності, коли у багатьох дійсно прорізалася гідність і бажання відстоювати правду. Більше того, ця історія вкотре відкрила очі загалу на те, хто така Юлія Тимошенко. А це вже, що не кажіть, а позитив.

Якщо бути відвертим та точним, то Україні зараз до корейської тяганини нема ніякого діла. Навіть виконання союзницького боргу швидше за все зведеться до голосування за чергову резолюцію Совбезу ООН з цього питання. Нам би зі своїми питаннями розібратися і підтягнутися хоч трохи до того ж Сеулу в плані економічних показників. Але стежити за гойданням човна біля Корейського півострова хоча б краєм ока, але варто. Бо може статися так, що Третя світова війна розпочнеться зовсім не через Крим та Донбас.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!