Мерседес для реформатора. Як Макс Нефьодов перетворився на політика

Еволюція, що відбувається на наших очах / Макс Нефьодов via Facebook

Руйнація ідеалів на фоні скандалу с броньованим мерседесом.

Ніщо не діє на настрій людини так гнітюче, як руйнування ідеалів. І неважливо, справжні ці ідеалі чи уявні. Зараз багато хто намагається переварити той факт, що Надія Савченко виявилася не солдатом Джейн чи Жанною Д’Арк, а іграшкою у руках досвідчених аферистів. Нечисленні скептики тепер мають повне право говорити про те, що вони усіх попереджали, але забувають визнати, що їхні попередження базувалися перш за все на голих емоціях. Хоча не погодитися з тим, що героїчна льотчиця та колишня вже бранка Кремля за рівнем життєвого інтелекту до умовної Маргарет Тетчер не дотягує, важко було з самого початку.

Значно складніше адекватно реагувати тоді, коли свою темну сторону раптово показує людина, що до цього апріорі здавалася безгрішною. До числа таких людей належав і Максим Нефьодов, реформатор божою милістю, який зробив собі ім’я завдяки втіленню у життя програми електронних закупівель ProZorro. Дієслово у минулому, а не теперішньому часі вжито тут абсолютно не випадково – актуальна історія із закупівлею броньованого Мерседесу для Нафтогазу несподівано пролила світло на темну сторону одного з неоспіваних нібито героїв нового часу. І знаєте, від цього дійсно стає сумно.

За голлівудськими канонами зруйнувати ідеально працюючу систему можна або абсолютно випадково, або виключно руками творця цієї системи. ProZorro ще під час роботи у тестовому режимі не здавалася ідеальною, хоча захист від дурнів та шахраїв в цілому прописаний непогано. Нефьодов, сам того особливо не бажаючи, продемонстрував усім охочим, що у монолітній стіні є шпарина. Та що там шпарина – дірка, через яку можна навіть танк протягнути на цілком законних підставах! Достатньо лише прописати такі умови тендеру, які виконати зможе лише один конкретний продавець. Злочинна змова, говорите? А нехай хтось ще спробує це довести!

Нещодавно усі засуджували міськраду та міського голову одного важливого для України населеного пункту, які вирішили провести закупівлі у сфері житлово-комунального господарства старими та звичними методами, ігноруючи ProZorro. Мовляв, свій знову йде до свого по своє, на чесну конкуренцію немає навіть натяку, і взагалі, справа пахне суцільною зрадою. А тепер поставте собі питання: чим у глобальному плані дніпровська ситуація відрізняється від трагікомічної історії з Мерседесом? Та фактично нічим, оскільки у жодному з випадків закон формально не було порушено. Але одна справа, коли сумнівну оборудку провертають люди, від яких нічого іншого давно не чекаєш, а зовсім інша, коли систему ламають ті, хто її створив. Усе це виглядає аж занадто цинічно.

Реакція Нефьодова на цілком справедливу критику з боку деяких відомих блогерів здивувала. І здивувала неприємно. Справа навіть не у сентенціях у стилі "спершу досягніть чогось, потім вказуйте мені, що робити" та порівняннях опонентів з канонічним негативним персонажем одного з творів Булгакова – справа у відсутності спроб налагодити діалог, під час якого усі добре чутимуть один одного.

Пояснюється подібна зміна настроїв дуже просто: Максим нещодавно перестав бути просто реформатором і подався у політику, а політика міняє риторику людини кардинально. Не він перший, не він останній – згадайте хоча б, як подібна зміна роду діяльності вплинула на Бірюкова. Хтось навіть жартома зауважив, що героїчний волонтер дворічної давнини та голова регіонального осередку правлячої партії - це два різних Бірюкови, які один з одним не знайомі. Але кожен жарт, як відомо, лише частково є жартом.

Тим не менш, зрозуміти Максима цілком можна. Нещодавно він мав вибір – або лишитися типовим непримітним "білим комірцем", про якого плебс забуде за кілька років, або вийти на новий рівень публічності і прийняти нові правила гри. І він його зробив, усвідомлюючи ризикованість свого нового становища. Нефьодов-реформатор у ситуації з Мерседесом ще мав би можливість відмовчатися або спробувати делікатно пояснити опонентам, що вони неправі.

Нефьодов-політик, в свою чергу, просто змушений входити у клінч та сипати різкими заявами – на іншу наживку потенційний виборець не поведеться. Неоголошена передвиборча кампанія триває вже давно і незалежно від того, коли відбудуться найближчі вибори до парламенту – за планом чи достроково. Та й пограти м’язами на публіці треба, щоб комусь не здалося, що молодого реформатора узяли до нової партії у якості виключно корисного баласту.

У цій трагікомічній історії без відповідей поки лишаються два питання. Перше – навіщо Нафтогазу все ж потрібен броньований Мерседес? Друге – чи варто було Нефьодову так ризикувати своєю білосніжною донедавна репутацією? Усе інше видається цілком зрозумілим…

Мерседес, що руйнує ідеали

Родзинка ж ситуації у тому, що піти проти історичних законів жанру неможливо. Будь-яка революція рано чи пізно починає їсти власних дітей на сніданок, обід, вечерю, а також на ніч, коли й відбуваються найбільші злочини проти дієти. І дітей цих мало хвилюватиме суспільна думка аж до тих пір, поки кожен з них не опиниться у меню. Не вони перші, не вони останні. Але все одно людям стає дуже прикро від того, що їхні ідеали зненацька руйнуються. Проте, це вже їх особисті проблеми.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!