Квартальний звіт. Чому Володимиру Зеленському і Ко усе зійде з рук

Сміятись чи не сміятись / Пресс-служба студії Квартал 95

Оглядач Без Табу ставить жирну крапку в дискусії про Квартал 95 та його місце у сучасній українській культурі.

Стан справ у сфері розваг в Україні давно вже нікого не дивує. Народ вже й забув, що таке сходити до театру на хорошу виставу, хоча ті, хто все ж вириваються туди, лишаються на диво задоволеними. Дехто іноді жаліється на те, що в наші краї дуже рідко заїздять світові зірки, але правда в тому, що якась російськомовна зірка блатняка у провінції має більше шансів зібрати повний зал, ніж, скажімо, U2.

Більшість – та сама більшість, що голосує на виборах за представників колишньої Партії Регіонів та інших дешевих популістів – не просто не намагається видавити з себе цю безкультурщину, а наїдається величезними порціями низькопробного трешу і вимагає добавки. Є попит – є і пропозиція, нічого дивного.

Саме це свого часу дозволило "Кварталу 95" зайняти дуже важливу та прибуткову нішу. Там ніколи не пахло високоінтелектуальним гумором, а більшість популярних речей спочатку взагалі була побудована на заграванні з евфемізмами. Проте публіка все одно розгрібала усі білети до одного, несамовито реготала та аплодувала. Причому реготали та аплодували не лише сантехнік Микола Петрович з Покрова та його дружина, які бувають у столиці максимум раз на рік і за великим рахунком світа білого не бачили.

Коли Зеленський і Ко отримали неписаний дозвіл на політичні пародії й одночасно почали штампувати немов на конвеєрі серіали та фільми сумнівної якості, "Кварталу" в житті пересічного українця стало забагато. Але до нещодавнього виступу в Юрмалі з цим перебором ще можна було миритися, просто не звертаючи на нього увагу.

Головні гумористи країни (якими учасники студії себе безумовно вважають) порушили золоте правило: не можна кусати руку, яка тебе годує. Жоден митець, навіть бездарний діяч, який продукує виключно банальщину, нічого не вартий без своїх глядачів та прихильникам свого таланту. А прихильникам цим в Юрмалі смачно плюнули в обличчя, які тепер позбавилися на диво спокійних виразів. Не виключено, що Зеленський вирішив вчинити це за принципом "антиреклама – найкращий вид реклами". Навіть три роки тому такий хід пішов би на користь, але не зараз. Не в часи, коли українці почали ставати більш свідомими.

Зазвичай в таких випадках варто говорити про те, що артисти – люди з тонкою душевною організацією і своєрідним інтелектом, який не дозволяє їм як слід розумітися на політиці. І саме тому вони роблять дивні вчинки, не розуміючи їхніх наслідків. Деякі підписанти сумнозвісного листа до президента Росії з приводу анексії Криму, наприклад, і досі жалкують про те, що поставили там свої підписи, але історію вже не перепишеш. От тільки у випадку з "Кварталом" говорити про це варто в останню чергу, оскільки Зеленський і Ко давно прославилися як висококласні кон’юнктурники. Можна навіть сміливо заявити, що на політиці вони іноді розуміються краще за більшість депутатів Верховної Ради. І тому жарт про Україну-жебрачку аж ніяк не можна вважати несвідомим криком душі – тут все було прораховано до останньої літери.

Погано те, що на історії, яка не варта навіть півкопи розбитих яєць, зможуть набити собі рейтинги неоднозначні персонажі. Олег Ляшко та його оточення, наприклад, вже почали розганяти хвилю народного незадоволення, запропонувавши заборонити "Кварталу" виступи в Україні і розірвати усі рекламні та спонсорські контракти. При цьому лідер РПЛ вирішив скромно промовчати про те, що за позицією по деяких важливих для держави питаннях він нічим не відрізняється від Зеленського. Але нерозбірливий електорат вже проковтнув наживку і готується попросити ще. А нам варто чекати на різкі вислови інших політичних блазнів – наприклад, тих, що на словах вважаються радикальними націоналістами, але дуже не люблять, коли їм нагадують про те, що за зарплатнею вони бігають на Десятинну, 3а.

Що ж робити з "Кварталом"? Десь у цивілізованій країні горе-гумористів гарантовано піддали б своєрідному остракізму, причому не після смерті, як Бенні Хілла, а ще за життя. Проте у нашому випадку миші будуть плакати та колотися, але все одно їстимуть кактус. За гарячими слідами вже довелося почути передбачуване питання – гаразд, давайте приберемо цих блазнів з української сцени і відправимо кудись подалі, але хто посяде їхнє місце?

Проблема в тому, що заповнити цю порожнечу буде дійсно ніким та нічим. Західного гумору представники біологічного виду soveticus vulgaris не зрозуміють одразу з кількох причин, а у наших умовах можна зростити хіба що якесь треш-шапіто. Показово, що зараз у нас носяться немов з писаною торбою з різноманітними "лігами сміху", такими собі місцевими версіями КВК – формату, який віджив своє ще у минулому десятилітті, коли зник відносно тонкий гумор і почалося оспівування люмпенів як головного і домінуючого класу. В оригінальній версії КВК зараз відбувається саме це.

І взагалі, північнокорейські методи із заборонами усього, що тільки можна заборонити, зараз не є доречними. В ідеалі глядач сам повинен визначитися, що робити з митцем, який смачно плюнув йому в пику. Проте чекати якогось адекватного рішення від більшості українських глядачів поки не варто. Не дозріли тому що.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!