Кров на Місяці. Яку користь може принести українському суспільству справа "Торнадо"

09:35, 09 августа
Настав час захоплюючих історій - фото 1
Настав час захоплюючих історій

Це гидко, але про це потрібно говорити.

Колись давно, у часи похмурого середньовіччя, будь-який злодій мав можливість не лише уникнути покарання за свої тяжкі злочини, а навіть стати героєм нації. Для цього достатньо було лише напроситися у хрестовий похід та хоча б на словах продемонструвати свою готовність битися за честь Папи і змити провину власною кров’ю, якщо вже так ляже карта. Найчастіше подібні персонажі з далеких походів живими не поверталися (тобто не поверталися взагалі – це вам не війна у Афганістані, щоб ганяти дефіцитний транспорт туди-сюди заради перевезення тіл на батьківщину, в ті часи загиблих на війні там же і ховали, якщо ховали взагалі), але нечисленні щасливчики могли знову творити зло і прикриватися тодішнім статусом "учасника бойових дій".

Зараз світ здебільшого змінився, тому піти від заслуженого покарання подібним чином майже неможливо. Не врятує ні статус УБД, ні сучасний аналог придбання індульгенції – банальний хабар комусь з представників однієї з гілок влади. Точніше, хабар якраз може допомогти, але ненадовго, оскільки по іншу сторону барикади знаходяться люди, яких хлібом не годуй, лише дай можливість взяти участь в якомусь резонансному процесі. Той же Анатолій Матіос, наприклад, якому сам бог велів нагадувати про себе у справі "Торнадо" – треба ж головному військовому прокурору хоча б колись зайнятися саме військовими злочинами, а не воювати в соцмережах з представниками національних меншин? Не виключено, що ця справа стане лебединою піснею Матіоса як шефа військової прокуратури – на нещодавній прес-конференції він вже встиг пообіцяти, що у вересні залишить цю посаду.

Але мова зараз не про героїчного борця з вітряками, а про тих, із ким він має нарешті боротися насправді. Можна, звичайно, довго напирати на те, що бійці батальйону "Торнадо" разом з іншими добровольцями зробили чимало добрих справ заради захисту української території від загарбників, що нагрянули ззовні, та внутрішнього ворога в особі "п’ятої колони". Але мух все ж потрібно відокремлювати від котлет. Не можна прикриватися зброєю та статусом "своєї людини" в моменти, коли хочеться вдовольнити потреби своєї хворої свідомості – це навіть у часи похмурого середньовіччя каралося. Хтось навіть може сказати, що це не по-християнськи, але питання віри тут насправді не такі вже й важливі.

Перш ніж робити якісь прогнози, треба усвідомити очевидну річ. Найбільш резонансні обвинувачення висуваються бійцям "Торнадо" за статтею 156 (розбещення неповнолітніх) та кільком пунктам статті 152 (зґвалтування). Людина, яка хоча б трохи знайома з вадами вітчизняної правоохоронної системи, чудово знає: до суду доходить непристойно мало аналогічних справ, а від більшості звернень навіть паперового сліду не лишається. Товариші у формі при погонах зазвичай звикли списувати подібні речі на родинні розбірки ("Це сімейна справа, а не наша, тому ми не будемо втручатися") і гіперболізувати ступінь вини жертв у тому, що сталося з ними – це ні для кого не є новиною.

Інші пункти обвинувачення – викрадення людей з метою отримання викупу, пограбування та мародерство – такого резонансу, як не дивно, не викликають. По-перше, на Луганщині до цього вже давно звикли. По-друге, озброєних до зубів грабіжників та мародерів в Україні все ж частенько саджають за ґрати, на відміну від ґвалтівників та збоченців. За великим рахунком, обвинувальний вирок суду у справі "Торнадо" може створити цілком корисний для українського правосуддя прецедент (так, навіть незважаючи на те, що прецедентним правом в Україні і не пахне). Коли виявиться, що за злочини сексуального характеру можуть засудити навіть заслужених нібито людей, то їхні "товариші по ремеслу" гарантовано призадумаються над тим, що робити далі. Хоча прецедент швидше за все так і залишиться прецедентом – це ж Україна, а не якась там Австрія.

Єдиним недоліком судового процесу є його закритість. Небажання зробити його відкритим пояснюється відповідальними особами дуже просто: такі речі не можна показувати не лише дітям, а навіть деяким дорослим з нестійкою психікою. Не можна, кажете? Так, цілком ймовірно, що не можна. Але треба. Люди взагалі-то повинні розуміти, що їхнє життя подібно Місяцю має темний бік.

Минулого тижня відео цирку уродів під назвою засідання (його цензурна версія) було опубліковано на сторінці ГПУ на фейсбук. За кілька днів воно набрало чверть мільйона переглядів

У цьому контексті не можна не пригадати одного з харизматичних персонажів Джеймса Еллроя – сержанта Ллойда Хопкінса, канонічного "хорошого поганого копа", який любив розповідати своїй молодшій доньці історії з його професійного життя-буття.

На гнівні заперечення дружини – навіщо ти, чоловіче, лякаєш дитину такими моторошними історіями, краще розповів їх казку про ведмедиків – голова родини завжди мав цілком логічну відповідь: "Ти знаєш, на що перетворюються дівчата, яким у дитинстві розповідали виключно казки про ведмедиків? У кращому випадку вони сидять навпроти мене у кімнаті для допитів, у найгіршому ж їхнім родичам доводиться влаштовувати екскурсію до моргу. А все тому, що дівчата не були готовими до справжнього життя, сірого і страшного, а не кольорового".

Чи варто нагадувати про те, що багатьох людей дійсно ламає неготовність до справжнього, сірого та страшного життя? Мабуть, що не варто. Так що запасайтеся наїдками та вмощуйтеся біля екранів – не факт, що буде весело, але цікаво і показово точно буде.

P.S. У вівторок, 9 серпня, в Оболонському суді продовжиться розгляд справи «Торнадо». Прогнозуємо нову хвилю бруду (у всіх сенсах цього слова) та нагадуємо суду, що повага до судової гілки влади формується саме завдяки таким справам. Проте, звичайно, від лайна можна завжди прикритися й парасолькою.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Без Табу
Другое на тему
Комментарии
Публикации