Корисна недовіра. Кілька важливих питань з приводу зміни власника Приватбанку

Що далі? / Eliash Strongowski via Facebook

Без Табу задає ключові питання щодо блискавичної націоналізації ПриватБанку та дає на них відповідь.

Знаєте, любі мої, іноді параноя в розумних дозах не шкодить, а рятує. Гриць Якович переконувався у цьому кілька разів протягом останніх десяти років, коли в країні з тих чи інших причин починалася фінансова паніка. Вірите чи ні, але літературознавець Вареник ніколи в житті не мав власного банківського рахунку. Навіть у студентські роки, коли стипендії одного чудового дня раптом почали платити через банк, недовірливий первачок не без допомоги викладача правознавства зумів повернути усе на свій лад. Бухгалтерія лишилася незадоволеною, але одному студенту з потоку таки довелося кілька років давати стипендію готівкою.

Хтось може зауважити, що подібний підхід створює купу незручностей. Дійсно, розраховуватися за комунальні послуги давно доводиться у касі ощадбанку після години прослуховування зрадливих чуток від пенсіонерок у черзі. Та й гроші, потрібні для цих розрахунків, доводилося ганяти через зайву пару рук (ось що значить мати дійсно перевірених друзів). Але усі ці недоліки чудово компенсуються важливим бонусом – виходом з радіусу дії нападів паніки державного рівня та ризиків, на які пересічних гречкосіїв зазвичай підписують, не питаючи згоди. Нервові клітини, якщо і відновлюються, то дуже повільно і недешево.

І саме тому можна спробувати проаналізувати поточну ситуацію на холодну голову, доки громадяни поспішають до банкоматів. Перше питання, на яке варто дати відповідь, – як і чому Ігор Коломойський погодився віддати актив, який він плекав протягом останньої чверті століття? Найбільш очевидна відповідь може декого шокувати, але озвучити її все ж варто: актив з відомих усім причин перестав бути достатньо цінним або навіть перетворився на тягар. А олігарх зі швейцарським паспортом завжди славився вмінням виходити з найскрутніших становищ з мінімальними втратами. Саме тому, власне кажучи, він і насолоджується життям у Женеві, а не сидить у в’язниці чи лежить у землі десь на Запорізькому кладовищі.

Варто зрозуміти одну просту річ – безпроблемних банків в Україні ніколи не існувало і не могло існувати. Гра без правил тут завжди була своєрідним карго-культом і лишається ним досі. Скільки б не говорили про те, що механізм націоналізації в українському законодавстві чи то зовсім не прописаний, чи то прописаний якось непевно, але одного чудового недільного вечора найбільший український банк, де-юре, відійшов до рук держави. До кого він відійшов де-факто? На це питання відповісти поки що важко.

Цікавить у цій історії ще одна дрібничка: що отримав Ігор Коломойський в якості приємного бонусу після того, як віддав Приватбанк стратегічному супротивнику в особі президента та його дивної свити? Гроші, які Ігор Валерійович та його оточення переклали з одного кошика до іншого у вигляді кредитів для офшорних фірм (якщо вірити інформації, яку минулого тижня надав Forbes, то варто вести мову про 140 мільярдів, нехай і гривень, а не доларів) – раз. Ймовірна індульгенція, яка дозволить йому не відповідати за давні грішки та не давати відповідей на неприємні питання – два. Відсутність головного болю – три. Цього вже має бути достатньо для задоволення.

Як не дивно, але починає справджуватися прогноз дворічної давнини з приводу планів олігарха. Він надто довго вів справи в Україні, щоб не розуміти очевидного – одного чудового дня доведеться виводити за кордон усі активи і помахати батьківщині ручкою на прощання. І справді, Коломойський повільно, але послідовно потихеньку скидає козирні карти, бо чудово розуміє, що переграти опонентів з повними рукавами краплених тузів неможливо. Так чи інакше, але бажання сидіти на діжці з порохом тут точно вже немає.

Що буде далі? На цьому місці суспільство поділяється навпіл. Одна половина починає переконувати перш за все самих себе в тому, що не станеться нічого страшного. Інша половина цілком резонно згадує приклади того, як держава свого часу намагалася вирішити фінансові проблеми мільйонів громадян. Комусь навіть може здатися, що аналогії з Ощадбанком СРСР будуть цілком доречними. Істина, швидше за все, знаходиться десь посередині, але очевидною вона стане не одразу.

Чи розумієте ви тепер, чому деякі народні депутати зберігають мільйони доларів готівкою у власних квартирах, а не на рахунках в українських банках? Вони краще за інших знають, як швидко усе може помінятися на політичному фронті. Більше того, вони самі частенько провокують ці зміни та доводять їх до логічного завершення власними руками. Якщо вже так хочеться пити разом з крадіями, то треба обов’язково перевіряти, чи на місці гаманець – це відомо давно.

Наостанок хочеться передати вітання затятому оптимісту Віталію Могилевському. Цікаво, чи бачить він з власного вікна чергу біля найближчого банкомату?

Ще один привіт "колегам", що у пошуках зради віднайшли Коломойського у Новосибірську.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!