Колективні цінності. Чому підсумок виборів у Грузії виявився цілком передбачуваним

11.10.2016, 17:35
Вибори пройшли. Що далі? - фото 1
Вибори пройшли. Що далі? / SPUTNIK/ LEVAN AVLABRELI

Без Табу пояснює, чому команда Саакашвілі програла вибори у Грузії та чому перемога промосковської партії цілком ймовірно може стати пірровою.

Не кажіть, що ви ніколи не захоплювалися Грузією. Якщо скажете, то потім самі себе картатимете за нещирість. У когось це захоплення почалося з "Вітязя у тигровій шкурі", у когось – з характерних комедій Георгія Данелія, а для декого початком взагалі стала порція чахохбілі чи гра зірок «Динамо» Тбілісі. Проте найбільше завжди вражало інше: якщо вже грузини за щось боролися, то боролися масово, усією юрбою, а не поодинці. Гуртом, як відомо, і батька легше бити, тому не дивно, що ця масовість давала результат.

Коли 14 квітня 1978 року місцева молодь по всій республіці вийшла на акції протесту проти можливого невизнання грузинської мови державною у новій редакції республіканської конституції, то, здавалося, що все закінчиться погано. Але песимістичні прогнози не справдилися – представники силових структур мовчки дивилися на те, як місцеве керівництво підкоряється цілком логічному бажанню людей.

Тбілісі. 1989-й

Одинадцять років потому грузинські силовики теж не ризикнули втручатися у події під час багатотисячного мітингу у Тбілісі, але за них це зробив Кремль. Тоді комусь могло здатися, що акція залякування бронетехнікою та саперними лопатками спрацює ідеально. Але грузини, навпаки, ще сильніше об’єдналися у боротьбі зі спільним ворогом – радянською владою.

Новітня історія Грузії в цьому плані нічим суттєво не відрізняється від радянської. Едуарда Шеварднадзе з його застарілими поглядами на життя та політику скинула з трону не стільки команда Міхеіла Саакашвілі, скільки грузинський народ, в тому числі і традиційний натовп, що зібрався біля Будинку уряду в столиці. Скидали Саакашвілі теж гуртом, можна сказати. Між двома змінами влади цілком могло здатися, що грузини традиційно колективно, ледве не тримаючи одне одного за руки вдихнуть на повні груди та зроблять кілька важливих кроків назустріч великій Європі. В це дуже хотілося вірити – якщо вже не виходить у нас, то чом би не порадіти за сусідів?

Тбілісі. 2008-й

Але грузини не змогли. Грузія не змогла. І результати останніх парламентських виборів свідчать про це красномовно. За часи фактичного правління Бідзіни Іванішвілі (кумедний випадок, до речі – ім’я генерального спонсора відлучення Саакашвілі від влади знають майже всі, а назвати ім’я номінального президента Грузії без підказки хтось зможе?) результати багатьох змін, які принесла за собою Революція Троянд, були майже зведені нанівець. Але пересічний виборець, здається, навіть не засмутився. Особливо з урахуванням того, що Грузія навіть за цих умов максимально наблизилися до безвізового режиму з ЄС. Тим не менш, не все так просто, як може здатися.

Переможець виборів-2016 / фото - SPUTNIK/ LEVAN AVLABRELI

Саакашвілі та його достатньо оновлена у порівнянні з минулим десятиліттям команда теоретично цілком могли повернутися до влади, але їм завадили цілком консервативні настрої левової частки суспільства. Кавказ (у широкому розумінні) все-таки тяжіє до східних, а не західних принципів, і тому спроби попередньої влади встановити європейські порядки прийшлися до душі не всім.

Неможливо замінити принцип "ти – мені, я – тобі" якимось іншим алгоритмом, особливо там, де він працював століттями. Пересічний грузин цілком комфортно почуває себе у країні, де злодії в законі поступово починають піднімати голови та повертати собі певну владу, а за порушення ПДР можна розплатитися глеком доброго вина. Сила звички – страшна сила, що не кажіть.

Звідси, до речі, ростуть вуха цікавої статистичної аномалії. Приблизно чверть грузинських виборців не схотіла робити вибір між "єврооптимістами" Саакашвілі та проросійськи налаштованою командою Іванішвілі, зажадавши якогось іншого варіанту. Чимало людей, опитаних на виході з виборчих дільниць так, власне, і говорили – нова влада не зробила нічого корисного, але голосувати за попередників ми теж не маємо бажання. Що це може означати? А те, що звичні протестні настрої скоро цілком можуть набрати обертів. І невідомо, чим це може скінчитися для правлячої еліти.

Взагалі, картина складається дуже дивна. З одного боку, ми маємо країну, в якій середня зарплатня за останні десять років неймовірно стрибнула вгору, а місцева молодь майже не розуміє російської та чудово (особливо на фоні українських однолітків) володіє англійською. Але в цей же час влада намагається непристойно швидко зблизитися з Москвою, ніби забувши про серпневі події 2008 року, а організована злочинність та корупція, які Саакашвілі майже задушив, нехай і неймовірно авторитарними методами, потроху міцнішають та стають на ноги так само впевнено, як і раніше. Варто зрозуміти, що ані введення безвізового режиму з Євросоюзом, ані теоретично можливе прийняття до ЄС у віддаленому майбутньому не зроблять з Грузію чимось на зразок Австрії чи Бельгії. Східні цінності тут домінуватимуть ще дуже довго.

Як на все це дивиться Саакашвілі? Однозначно говорити важко, але дуже схоже, що голова Одеської ОДА не сумує з приводу поразки – колега Бондаренко не дасть збрехати.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Без Табу
Публикации
Загрузка...