Клуб почесних негідників: Навіщо Гройсман створює Раду Прем’єрів

Те, що мертве, померти не може / прес-служба Кабміну

Оглядач Без Табу пояснює, чому свіжа ініціатива Володимира Гройсмана зі створення Ради Прем’єрів – шкідливий для України хід.

Знаєте, поки що важко сказати, в якій іпостасі та з якими досягненнями залишиться в історії української держави Володимир Гройсман. Але очевидно, що уроки «реальної політики» колишній міський голова Вінниці вивчив пречудово. Він не просто навчився імітувати бурхливу діяльність, але й поступово отримав іншу цікаву навичку – малювати неочевидні корупційні схеми, що на перший погляд обурюватимуть лише махрових антикорупціонерів та свідомих громадських активістів. Створення Ради Прем’єрів можна використати в якості майже ідеального наочного прикладу.

Задум діючого голови уряду на папері виглядає цілком цікавим і нібито доречним. Оскільки молоде покоління політиків начебто не справляється з покладеними на них обов’язками, ветерани цеху мають не сидіти склавши руки, а допомагати з усіх сил. Для цього необхідно створити новий консультативний орган з незрозумілими функціями та повноваженнями, який засідатиме невідомо коли і невідомо де. Рецепт настільки універсальний в хорошому сенсі, що навіть ділитися ним не хочеться.

Почати варто хоча б з того, що Рада Прем’єрів – доречний привід для витрати чималої суми державних грошей. Оренда приміщення класу «люкс» – раз. Сплата рахунків за гостей з усієї країни та з-за кордону (дійсно, не самим же з собою балакати, треба перед кимось виступати) – два. Замовлення дорогого меню для бучного бенкету (не портвейном з плавленим сирком давитися ж в кращих традиціях студентських років) – три. Висвітлення заходу не лише у державних, але і в приватних ЗМІ – чотири. Не забувайте, Володимир Борисович колись був директором ринку, він такий кошторис може намалювати, що ніхто не причепиться, а кошти з бюджету доведеться виділити.

Доречна ініціатива – ідея була на поверхні

Проте біс із нею, з дрібною корупцією. Кінець кінцем, на різноманітні громадські ради при міністерствах та відомствах кожного року витрачається чимало грошенят. Питання тут в іншому: чому хорошому та корисному можуть навчити країну колишні голови урядів, які і досі усі до одного живуть-поживають та добра наживають? Якщо проаналізувати діяльність кожного окремо узятого прем’єр-міністра, можна дійти невтішного висновку – Гройсман навіть попри молодість та відносну суперечливість своєї фігури цілком справедливо може претендувати на лідерство у своєрідному «рейтингу ефективності». Геройства інших членів Ради здебільшого дають привід чи то хапатися за серце, чи то закривати рукою обличчя від сорому.

Скажімо, Леонід Кучма серед цього збіговиська може стати в нагоді лише тоді, коли Україна зненацька переможе Росію у війні, і економіку разом з інфраструктурою сусідньої держави-агресора треба буде зруйнувати під самісінький фундамент. І це не жарт, оскільки уродженець славної Сіверщини вміє хіба що руйнувати, а не творити. В статусі директора одного з головних оборонних підприємств СРСР – «Південмашу» - він запустив процес знищення цього підприємства навіть раніше, ніж почав розпадатися Союз (а під шумок і рівень життя у благополучному колись Дніпропетровську обвалив до рівня плінтусу).

В статусі голови українського уряду Кучма так гепнув з носака по плановій економіці, що вона геть розвалилася ще до появи першого більш-менш життєздатного переходу до цивілізованого ринку. Про десять років президентства Леоніда Кучми можна сказати лише одну хорошу річ – все врешті-решт закінчилося Помаранчевою революцією і нетривалим перезавантаженням.

Яку користь може принести Юрій Єхануров, один з тих, кого вкотре винесла на політичний Олімп помаранчева хвиля? Нечисленні прихильники можуть довго наводити докази його філантропії та високого рівня життєвого інтелекту. Але прискіпливим аналітикам він запам’ятався перш за все тим, що вже в якості голови Дніпропетровської ОДА активно посприяв появі в регіоні представників бізнесових структур з Донбасу. А представники ці як зайшли, так і не квапляться йти геть вже протягом другого десятиліття. І трагікомічна історія з рейдерським захопленням центрального ринку, під час якого Єхануров виконав роль своєрідного третейського судді, видається лише вишенькою на торті.

Присутність лише цих двох персонажів серед складу учасників дискредитує почин Гройсмана за визначенням. Додайте сюди плоть від плоті КДБ СРСР Марчука та Кінаха, який давно пішов у небуття через власну сутність «продажного флюгера» – побачите, як тональність загальної картини стає значно темнішою та холоднішою.

А якщо згадати про те, що право на членство мають, наприклад, донбаський політичний довгожитель Юхим Звягільський та почесний американський бранець Павло Лазаренко… Можна не продовжувати список далі? Вже й так зрозуміло, що навіть без участі Віктора Януковича та Миколи Азарова за допомогою цього збіговиська можна хіба Сатану викликати, а не підняти Україну на ноги.

Тому було б непогано, щоб Гройсману хтось вказав на критичну помилку, що може серйозно вдарити по його репутації. Хтось такий, хто має вплив на Володимира Борисовича та є для нього безумовним авторитетом. Наприклад, Петро Порошенко. Але чи стане слухати прем’єр-міністр людину, яка прем’єр-міністром ніколи не була? Це виглядає навіть цікавіше за парадокс Рассела.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!