Кавунова логістика: Про маленьку, але важливу перемогу України

Кавуни близько

В Україні завжди знаходиться зовсім не політична тема, яка зненацька затьмарює значно важливіші та більш значущі події.

Цього тижня увага частини думаючої спільноти була гарантовано прикута до чергового пакету антиросійських санкцій – як не намагався Дональд Трамп саботувати підписання важливої постанови, але підписати довелося. Хтось іронізував з приводу блогерів-понятих у справі Пашинського, хтось намагався розібратися у справі хабарника Трояна. Проте абсолютно всіх цікавила одна річ: баржа з херсонськими кавунами, що прямує до Києва.

Власне кажучи, мало хто взагалі дізнався б про цей вантаж, якби не звично пафосна реакція на чергову новацію з боку голови уряду. Всі вже звикли до виступів Володимира Гройсмана в жанрі «послухаємо начальника транспортного цеху». По-перше, виглядає і звучить це зазвичай до біса кумедно. По-друге, очікування в більшості випадків не виправдовуються – обіцяли, мовляв, на гривню, а напрацювали на копійку. От і зараз слова прем’єр-міністра викликали в україномовному сегменті всесвітньої мережі переважно дурний регіт. А дарма.

Справа в тому, що спроба доставити до столиці чималу кількість цінного продукту харчування по воді – це зовсім не ідея якогось навіженого бізнесмена, що мріє на хвилі популізму пролізти в політику. Ініціатором проекту стала USAID, поважна організація зі світовим ім’ям. Хтось, звичайно, може розчаровано сплеснути долонями: бачте, до чого дожилися, американці навіть тут почали наводити лад замість нас. Але так, можливо, навіть краще, бо західні партнери традиційно краще розуміються на тому, як робити ґешефт з мінімальною шкодою для всіх дійових осіб. І позитивних моментів тут дійсно досить багато.

Перш за все, успіх експерименту дозволить наочно оцінити перспективи річкового транспорту в Україні. Це звучить парадоксально, якщо згадувати старі часи, легенди і факти. Колись Дніпро був ледве не головною транспортною артерією Східної Європи, лоцмани не знали спочинку, проводячи судно за судном крізь пороги, аж доки радянська влада не вирішила знищити їх (пороги, не лоцманів), піднявши рівень води. А зараз доводиться констатувати невтішний факт: навіть нове покоління реформаторів до пуття не знає, яким чином повернути все на круги своя.

Конкретно у випадку з кавунами можна охоче послатися і на хоч якесь бережливе ставлення до наземних шляхів. Давайте вже говорити відверто – не кожна область України має природні та кліматичні умови, необхідні для вирощування баштанних культур. І тому перевантаженим фурам кілька місяців на рік доводиться без упину ганяти туди-сюди. Навіть якщо з вагою вантажу все гаразд, стан дорожнього покриття в деяких регіонах все одно лишає бажати кращого і поступово псується від самої лише спеки. Не кажіть, що ніколи не бачили на трасах державного значення ділянки, що були залатані нашвидкуруч смолою та іншими підручними засобами.

От візьмімо за приклад хоча б горезвісну дамбу між Нікополем та Нововоронцовкою. Протягом останніх років двадцяти не лише кавуни та дині, а й інший цінний вантаж перевозився з півдня до східних та частково центральних областей цим шляхом. Станом на 2015 рік дороги там, за великим рахунком, не було взагалі – яма на ямі, пасажирські автобуси навіть вдень змушені були скидати швидкість до 5 км на годину, аби не напроситися на позапланове техобслуговування. Ремонт цієї ділянки траси вперше з радянських часів було проведено не без сприяння «команди Голика», але в Дніпропетровській ОДА одразу зазначили: за звичного навантаження асфальт довго може не протриматися. Надто зараз, коли до України прийшла справжня арізонська спека. А Дніпро зовсім поруч, і вантажі через водосховище ганяли ще за царя Панька. Чом би не спробувати відновити старі традиції?

Fury Road: Как чиновники Укртрансбезопасности зарабатывают, убивая украинские дороги

Проблема може виникнути хіба що з засобами пересування. Чимало барж ще протягом минулого та позаминулого десятиліття було навіть не продано «країнам третього світу», а банально списано на брухт. Сучасна українська суднобудівна галузь зорієнтована дещо на інші речі, закупляти за кордоном ніхто нічого, схоже, не буде. Але можна починати навіть з тим, що лишилося після років деструктивної політики Укррічфлоту. Крапля за краплею і камінь сточить, як відомо.

Кінець кінцем, витрати на перевезення вантажів водними шляхами можуть бути істотно меншими за витрати на перевезення наземні. Цей фактор цілком може вплинути і на ціноутворення – скажімо, легендарні вже кавуни на початку сезону будуть дещо дешевшими. У вересні-жовтні, коли вся країна доїдатиме залишки врожаю південних баштанів за безцінь, це може бути не так важливо. Але привід задуматися про економію все одно є. Та й додаткові робочі місця таким чином створити можна, як не дивно.

Тому і з Гройсмана кепкувати цього разу, мабуть, не варто, навіть якщо він недолуго спробував привласнити собі славу, яка має перепасти USAID. Тим більше, що урядовець свою провину частково визнав.

Переводим листування на жарти... (с)

Втім, справа не в Гройсмані. Не можна ж настільки очевидно нехтувати ресурсами, що знаходяться у нас під боком. От придумати б тільки, як Григоришина викурити з Укррічфлоту – і взагалі все було б чудово. Але мрії з дійсністю стовідсотково співпадають, нажаль, не завжди.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!