Гуманізм по-київськи: Навіщо Україна дозволяє ліпити з вбивці жертву

24.07.2017, 10:55
5
 Не можна мстить. Повинні ми любити... (с) - фото 1
Не можна мстить. Повинні ми любити... (с) / Нова газета

Оглядач Без Табу, надивившись на ванільну зустріч вбивці українців зі своєю матусею, пояснює, чому непотрібна людяність не доведе Україну до добра під час війни.

Якщо Україну щось і згубить у війні з Росією, то хіба що аномальна людяність та довірливість. На фронті це не так кидається в очі, бо мирна здебільшого реакція на провокації окупантів є вимогою Мінських угод – хочеться цього комусь чи ні, але другу щоку підставляти таки доводиться. В тилу, як близькому, так і віддаленому, діяти жорстко з позиції сили в межах розумного ніхто не забороняє. Проте офіційний Київ чомусь вперто тримається за позицію «не можна мстить, повинні ми любити», і це бентежить.

Гуманізм по-київськи: Навіщо Україна дозволяє ліпити з вбивці жертву - фото 60108

Війна чи АТО?

Візьмімо хоча б два яскравих приклади з військовополоненими. Коли минулого року до рук українських військових потрапили громадяни РФ на прізвище Єрофеєв та Александров, поставилися до них немов до почесних гостей. Принаймні, таке враження склалося за мотивами висвітлення поневірянь звільнених заднім числом кадрових офіцерів ГРУ. Їх лікували, годували, поїли і навіть дозволяли спілкуватися з офіційними представниками Росії стільки, скільки вони забажають. Так ставляться зазвичай не до полонених, а до заручників класу «люкс», за яких хочуть отримати щонайменше півцарства та коня.

Ще тоді напрошувалося порівняння зі ставленням російської сторони до українських бранців. Безпосередньо на території РФ до наших людей у так званих виправних закладах ставляться настільки жорстоко, що мимоволі згадуються «Бангкок Хілтон» та інші сумнозвісні азійські в’язниці. На окупованих же територіях України все було (і є) ще гірше – немає, здається, такої конвенції, яку б «мирні трактористи» не порушили, катуючи полонених з ворожого табору. Цікаво, як ці нелюди можуть вимагати до себе гуманного ставлення після того, як перетворили на калік Володимира Жемчугова та сотні інших українців, які просто захищали територіальну цілісність власної держави?

Понять и простить? (с) - фото 60114

Понять и простить? (с) / Нова газета

До Віктора Агеєва ж українська сторона поставилася щонайменше не гірше, ніж до Єрофеєва та Александрова. Якщо вже бути зовсім прискіпливими, навіть значно краще, оскільки ніде і ніколи підозрюваним та/або звинуваченим у військових злочинах не дозволяють зустрічатися з близькими родичами. А надто тоді, коли війна ще триває. У випадку, коли треба було показати зуби і гепнути кулаком по столу, офіційний Київ вкотре зробив непотрібний реверанс і ледве не з хлібом-сіллю запросив «дорогих гостей» до власних володінь.

Російським спецслужбам колеги з країн-союзниць Кремля взагалі можуть щиро позаздрити. Українська довірливість надає Москві можливість фактично проводити «тренування з підвищеною відповідальністю» та відпрацьовувати різноманітні сценарії, за яких власні диверсанти потрапляють до рук іншої сторони конфлікту. Головне завдання – витиснути максимум з ймовірної втрати навіть одного бійця. І події минулого року доводять, що в цій царині неможливих речей для Росії, нажаль, поки нема.

Пригадайте, яку позицію офіційні та неофіційні особи зайняли минулого року по відношенню до двох полонених офіцерів-диверсантів. Командування заявило, що в штаті таких осіб немає, члени родини відхрестилися від них ледве не в прямому ефірі телебачення РФ. Проте на міждержавному рівні бранців все-таки підтримували, даючи зрозуміти світовій спільноті: громадяни Є. та А., можливо, і сволота, але це наша, російська сволота. Телегенічність цієї історії в контексті ура-патріотизму просто виходила за будь-які допустимі межі.

Мати вбивці їде в Україну, російська преса робить з того шоу, українські ЗМІ - на підхваті

З Віктором Агеєвим усе провернули інакше, ніби у дзеркальному відображенні. За час перебування невдахи-контрактника під вартою на українській території його не відвідала жодна офіційна російська особа, навіть в консульстві в Харкові долею свого співгромадянина ніхто не поцікавився. Зате візит його матері організували в кращих традиціях голлівудських сценаріїв, аби вибити скупу чоловічу сльозу навіть з тих, хто проявляти почуття не звик. Така картинка нібито й мала бути вигідною українській стороні, але насправді все це видається демонстрацією певної слабкості та нерішучості.

Цікаво, що роль своєрідного модератора у Москві надали персоні, яка до агресії на адресу України ставиться нібито негативно. Проте поведінка журналіста Павла Канигіна вкотре дала чітко зрозуміти: російський ліберал закінчується там, де починають підніматися питання імперського значення. Якщо вірити компетентним джерелам, саме на вимогу кореспондента «Нової газети» на прес-конференцію за участі родини Агеєвих не бажали допускати жодного представника українських ЗМІ. А ті люди, що представляли західні видання, намагалися поводити себе максимально «правильно», за винятком питання про військовий злочин, яке дуже обурило російського журналіста.

Гнила суть росіян

Але знаєте, що бентежить найбільше? Єрофеєва з Александровим в підсумку вдалося розміняти за курсом «тридцять копійок за гривню», як здавалося тоді. На Віктора Агеєва в цьому плані, схоже, не надто розраховують, хоча отримати за нього когось з українських бранців рівня Олега Сенцова чи Олександра Кольченка все ж варто буде спробувати. Проте навіть успішний обмін не позбавить офіційний Київ репутації білого та пухнастого створіння в очах ворогах.

Як не прикро це визнавати, але об нас знову витерли ноги. Причому витерли, коли перебували нібито у програшній позиції.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Гуманізм по-київськи: Навіщо Україна дозволяє ліпити з вбивці жертву - фото 50405Підписуйтесь на наш канал в Telegram і отримуйте підбірку тільки цікавих та важливих новин!

Без Табу
5
powered by lun.ua

Публикации
Загрузка...