Гіркі жнива. Привиди антисемітизму та попкорн як діагноз

16:10, 28 февраля
3
Про трагічні сторінки історії України мовою кіно - фото 1
Про трагічні сторінки історії України мовою кіно

Журналіст Іван Вербицький пояснює, чому ви маєте обов'язково подивитися кінофільм «Гіркі жнива».

Для початку – трохи аналогій, співставлень, які, з моєї точки зору, характеризують рівень культури і сприйняття двома різними народами своїх національних трагедій красномовно.

Листопад 2016-го, Краків, Польща. Ще стоячи в черзі за квитками на стрічку «Wołyń» Войцеха Смажовскі перед касою в кінотеатрі Pod baranami зауважую, що люди, які мене оточують, трохи напружені. На, здавалося б, невід’ємний атрибут таких дійств - попкорн - ніхто не звертає уваги. Нічого дивного – поляки прийшли переглянути фільм про одну з найтрагічніших сторінок в історії їхніх взаємин з Україною. В залі – аншлаг.

Лютий 2017-го, Київ, Україна. Переглянути «Гіркі жнива» канадського українця Джорджа Менделюка на вечірньому сеансі у великому залі кінотеатру «Київська Русь» зібралося максимум три десятки осіб. Кожен другий заходить з великим відром попкорну. З розумінням, що зараз розпочнеться фільм про акт геноциду, якому, мабуть, немає аналогів у світовій історії. Геноциду, який, за офіційними даними, забрав життя близько трьох з половиною мільйонів українців.

Можливо, нічого дивного нема. Українці лише пізнають свою історію й відповідно більшість з них ще не звикли сприймати «просто» кіно як реальну трагедію. Не буде помилкою вважати, що процес національної самоідентифікації значної частини населення нашої держави розпочався лише взимку 2014-го. До того «наші душі ниділи в імлі».

Свою історію ми звикли сприймати шаблонно, як щось віддалене й абстрактне. Причина проста – майже всі попередні владні режими незалежної України майстерно відмежовували людей від правди. Майже всі – бо був правитель, який тему Голодомору перетворив ледь не на власний політичний стяг і замість донести до народу істину, створив передумови, за яких будь-яка згадка про трагедію викликала відторгнення.

Якщо вірити інформації на сторінці «Голодомор в Україні» на «Вікіпедії», донині цій тематиці були присвячені лише чотири художніх фільми. В одному з них – «Поводирі» Олеся Саніна – великий голод згадується радше побіжно. Також відомо, що досі актом геноциду проти українського народу Голодомор визнали лише 13 країн. Виходить, що «Гіркі жнива» - одна з перших спроб донести правду про події 1932-1933 років у доступному для обивателя вигляді. Обивателя не лише закордонного, але й українського. Може, звучить дико, але правда саме така.

Реакцію на цю стрічку однозначною не назвеш. Ще до особистого перегляду ознайомився з кількома десятками професійних і не дуже відгуків. «Це важливо демонструвати хоча би з тією метою, аби світ побачив, що мовчання та байдужість – вбиває»; «Фільм про Смілу і Голодомор, а роль залізниці мені нагадала розповіді бабусі – прадід на даху потягів перетинав кордон УРСР і в Курську обмінював родинні цінності на хліб. Коротше, мене пробрало, півзалу дівчат плакали» - то реакція друзів-журналістів, думку яких ціную і поважаю.

Разом з тим, один начебто проукраїнський ресурс надрукував альтернативні роздуми «товаріща», який мало того, що споганив працю пана Менделюка повністю, так ще й докотився до звичних для усіх імперських прихвостнів звинувачень: ««Гіркі жнива», к нашему всєобщєму стиду – антісємітскій фільм… Уви, для авторов «Гірких жнив» імєнно єврєй-коміссар становітся носітєлєм дьявольского начала»...
Звідки хвора уява цього адвоката Лазаря Кагановича знайшла у стрічці антисемітизм, збагнути складно. Згадуваний ним кат-комісар, звісно, уособленням вселенського совєцького зла зображений, однак звідки взялася думка про національність покидька, збагнути складно.

Зовнішність героя, ім’я якого було Сєргєй і якого зіграв британський актор турецького походження Тамер Гассан, м’яко кажучи, нетипова для нації, про яку мова. Якщо ж бути до кінця відвертим особисто з собою, то єдине, що не сподобалося у зображенні чекістів – то надто благородна зовнішність. Той же Сєргєй красувався ідеально догляненою борідкою. Решта московитів теж виглядали охайними і мало походили на образ «пайдьошніків» з «Вогненних стовпів» Романа Іваничука чи «товаріщів» зі спогадів Юрія Горлісса-Горського в «Холодному ярі».

Найпозитивнішим моментом «Гірких жнив» вважаю те, що за зображенням людської біди, масових смертей і обов’язкової для сучасних картин любовної лінії вони не забули прищепити українцям дух войовничості і непоступливості. Червоною ниткою крізь фільм проходить дві риси. Перша – віра в Бога. Віддана незадовго до знищення церкви батькові головного героя ікона Святого Юрія слугує для сім’ї Качанюків оберегом протягом усього періоду лихоліть, починаючи від окупації їхніх земель більшовиками і закінчуючи перетином українсько-польського кордону.

Друга ключова думка стрічки – сталінські репресії й примусова колективізація наштовхувалися на щораз більший опір українського селянства, від чого вусатий звір щораз більше лютував, намагаючись затиснути гайки міцніше. Проте масові розстріли, тортури, тисячі засланих на Сибір і гори загиблих від голодної смерті не зламали волелюбності й виливалися в повстання. Нехай живими з таких боєнь виходили одиниці, однак важливо, що українець зображений не покірним і зламаним лихом «відбувайлом», а войовничим нащадком козацького роду, здатним постояти за себе і свою землю до кінця.

Гіркі жнива. Привиди антисемітизму та попкорн як діагноз - фото 36344
Режисер фільму Джордж Менделюк

Разом з тим, автор «Гірких жнив» трохи протирічить собі. Зображуючи рід Качанюків козацьким з діда-прадіда, пан Менделюк вкладає в руки матері головного героя Юрія Качанюка листівку з червоним по білому надписом великими літерами: «CANADA». «Ось про що мріяв твій батько» - каже жінка після смерті від кулі окупантів чоловіка, козака Івана Качанюка. Того самого козака, який на початку фільму радів звістці, що в Єкатеринбурзі вбили царя і тепер, мовляв, в України з’являється шанс вирватися з московських лап. Проте надалі виявиться, що панацеєю Іван вважав не звільнення від поневолення, а еміґрацію, а його син разом з дружиною і прийомним сином, перепливши річку і перетнувши совєцько-польський кордон цю мрію втілили.

Втім, не треба забувати, що Джордж Менделюк – етнічний українець, який народився в Німеччині та живе в Канаді. Виглядає, що «Гіркі жнива» - то його «Пісня химерного краю», його погляд на історичну Батьківщину і її історію. Десь ідеалізований, десь примітивізований, десь американізований. Однак біда в тому, що для більшості мешканців нашої держави навіть такий погляд і така Україна є одкровенням. Характерним у цьому аспекті є зображення Києва часів Голодомору, коли тисячі жителів села з’їжджалися до столиці в сподіванні нажебрати шматок хліба, але через черствість і байдужість міщан вмирали ледь не під ногами. Київ жив своїм життям. Точно так само, як зараз чимало моральних сподвижників ідей новітніх реформаторів відмовляються сприймати, що поза міськими реаліями є інше життя, від якого під гнітом цін і тарифів не рятують жодні субсидії. Однак «непопулярні економічні кроки потребують терпіння».

Гіркі жнива. Привиди антисемітизму та попкорн як діагноз - фото 36345

До «Гірких жнив» є чимало питань. Як і до всього, що твориться вперше і відкриває вічі. Наразі найважливіше те, що Україна після понад 20-ти років перебування в стані летаргічного сну нарешті прокинулася і стала цікавою світові. Світові, який починає розуміти, що героїзм людей з дерев’яними щитами на вулиці Інститутській не виник з порожнього місця.

Іван Вербицький, спеціально для Без Табу

Без Табу
3
Публикации