Електронна зрада. Чому в Україні гальмуються життєво важливі реформи

Влада хоче й далі ховати свої маєтки / Компромат1

Про скандал довкола запровадження електронного декларування та інші, більш давні спроби держави зберегти непрозору бюрократичну систему - у матеріалі автора Без Табу.

Коли позаминулого року Україна почала зовсім не пасивну інтеграцію до європейської спільноти, один покійний вже колега зробив дуже важливе зауваження: базовий пакет реформ, виконання яких вимагає від Києва Брюссель, перш за все є своєрідним тестом на політичну зрілість. Якщо ретельно проаналізувати стан справ у Євросоюзі, то виявиться, що деякі нові члени не відповідають новим вимогам на сто відсотків, але прагнуть виправлятися. Ті ж країни Балтії, наприклад, і досі остаточно не прийшли до тями після фінансової кризи. Але позитивна динаміка змін помітна неозброєним оком. Головне – бажати цих змін.

Так от, на третій рік проведення рішучих реформ приводів говорити про політичну зрілість України, на жаль, немає. Надто вже мало людей готові власними зусиллями ламати застарілу і де-факто все ще радянську систему задля того, щоб на її місці збудувати щось нове. Кількісна перевага ретроградів-консерваторів була помітна усюди – від процесу переатестації та перетворення колишніх вже міліціонерів на поліцейських (результати якого виявилися, м’яко кажучи, незадовільними, але про це мова піде іншим разом) до спроб внести якісь суто технічні на перший погляд зміни до звичних механізмів, без яких нормальна держава просто не здатна функціонувати. І справа зовсім не в тому, що трава колись була значно зеленішою.

Введення електронної системи державних закупівель ProZorro та електронної системи декларування майна і прибутків очікувано викликала негативну реакцію з боку чиновників старої формації.

Комунальники, наприклад, свого часу аналогічно відреагували на масове встановлення лічильників на опалення у багатоповерхівках – надмірно ініціативні користувачі таким чином позбавили їх можливості малювати щомісяця у рахунках сюрреалістичні цифри, які в жодному разі не відповідали кількості та якості наданих послуг. Масове встановлення індивідуальних лічильників на воду у минулому десятиріччі не викликало такого резонансу з дуже несподіваної причини: чимало українців за довгі роки настільки не звикли відповідально ставитися до використання водних ресурсів, що зненацька стали платити щомісяця не менше (як очікувалося), а більше, ніж за старими принципами. Проте дивилися на подібних розумників теж криво – бач, які нахаби, надумали перехитрувати державу!

Ще одним фактором, який спровокував невдоволення ретроградів-консерваторів, став перехід на електронний документообіг. Ні для кого не є таємницею, що одним з побічних ефектів так званого розвиненого соціалізму став "культ папірця", який перетворив дрібних клерків на царів та богів. Щоб отримати довідку, яка в підсумку виявлялася абсолютно непотрібною, треба було довго принижуватися і суттєво витрачатися на дрібні послуги для тих, хто ці довідки видає. Електронний документообіг не просто позбавляє чиновників старої формації та їх помічників звичних квітів, цукерок, шоколадок та більш цінних презентів – хтось через подібну оптимізацію навіть робоче місце втратить, бо тепер двоє зможуть значно краще робити те, що раніше робили двадцятеро. Приклад Естонії доводить, що після цієї реформи багато що може змінитися на краще.

Але є ще одна річ, яку потрібно зрозуміти і прийняти – держава завжди не любить тих, хто намагається грати з нею проти давно встановлених правил. Державні службовці давно звикли до того, що влада нібито надає їм права, не прописані у жодних законах та кодексах. Можна брехати, можна красти, можна приховувати свої прибутки або видавати їх за подарунки від невідомих осіб. Насправді усього цього робити, звісно, не можна або щонайменше небажано.

Але рядовий гречкосій давно вже з цим примирився і живе за принципом "хай пани роблять, що їм заманеться, аби тільки не били".

Ті ж, хто відмовляється жити за цим принципом, накликають на себе гнів носіїв реальної або удаваної влади. Дитина завжди кричатиме, якщо спробувати відібрати у неї улюблену іграшку – це прописна істина, сперечатися з якою нема сенсу.

На прикладі системи електронного декларування – речі, значно кориснішої за масове встановлення лічильників на опалення – можна побачити, як представники старої і де-факто все ще радянської системи готові піти на все заради збереження звичного балансу сил. Зірвати запуск системи, вимкнувши живлення серверів? Нема нічого неможливого! Відмовити у наданні аттестату відповідності комплексної системи захисту інформації через неназвані вади технічного характеру? Без проблем, ми готові і на це. Цікаво, який хід буде наступним? Пошук компромату на членів Громадського люстраційного комітету та інших причетних до реформи активістів чи щось більш підступне? Передбачити подальший розвиток подій у деталях буде важко, хоча ретрогради-консерватори охоче готові піти ва-банк.

Олександра Дрік та її вірні соратники вже дали зрозуміти, що готові вийти з гри, якщо їм і надалі не даватимуть змоги робити те, що вони повинні зробити. Хтось може вважати подібні заяви проявом слабкості, але насправді такі рішення даються непросто.

Небажання грати з опонентом, який користується міченими картами і постійно підглядає у розклади інших – ознака сильної людини, яка чудово усвідомлює усі ризики та адекватно сприймає поточну ситуацію.

Не всі готові повторювати долю Сізіфа, що ж поробиш. Але одного разу камінь таки не покотиться донизу.

P.S. Наступного разу у розмові про електронну систему декларацій не забудьте згадати про трагікомічну роль, яку в цій історії відіграв президент номер п’ять.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!