Кого готують українські виші?
Минулорічна активність команди Лілії Гриневич наштовхувала на цілком позитивні думки та прогнози. Нові люди в міністерстві освіти та науки, здавалось, були готовими до діалогу, охоче вислуховували претензії та обіцяли попрацювати над помилками попередників. Проте виявилося, що самої лише комунікабельності для вирішення купи проблем, накопичених щонайменше за чверть століття, недостатньо. І нові недоліки системи іноді зненацька вилазять назовні немов гриби після дощу.
Цього року в Україні вперше відбуваються тести ЗНО для вступу на магістратуру. Зокрема, студенти, що навчаються на правознавчих спеціальностях, своє тестування пройшли минулого тижня. Голова МОН в цілому лишилася задоволеною: ні для кого не є таємницею те, що ЗНО в порівнянні зі звичним форматом іспитів суттєво зменшує корупційну складову. Варіант «скинутися по триста гривень і отримати усією групою прохідний бал» тут вже точно не пройде. Але при цьому стали очевидними неприємні нюанси, які систему вищої освіти явно не прикрашають.
Виявилося, що новоспечені бакалаври мають вражаючі в нехорошому сенсі пробіли у володінні іноземними мовами. Кілька років тому, коли український ринок праці був максимально тісно пов'язаний з російським, а не європейським, хтось міг би зауважити, що нічого страшного тут немає. І навіть пожартувати навздогін: якщо український юрист вивчить німецьку мову, він стане німецьким юристом. Але зараз вектор руху змінився. І людині, яка нормально володіє хіба що українською та російською, буде дуже непросто.
Заступник міністра юстиції про небезпечні тенденції
Давайте вже говорити відверто: проблеми з вивченням іноземних мов в Україні починаються ще на стадії шкільного навчання. Відповідно до старих радянських традицій навчальні програми складаються за одним з двох алгоритмів. Алгоритм перший: максимальний акцент робиться на граматику, а поповнення словникового запасу майже ігнорується. Алгоритм другий: поповнення словникового запасу ставиться понад усе, а на граматику виділяється мінімум часу. Компромісний варіант, за якого учень може і знати багато слів, і вміти до пуття складати їх в речення, можливий лише в спеціалізованих класах та школах, як показує багаторічна практика. Але на те вони і спеціалізовані.
У вищих же навчальних закладах ситуація погіршується в рази. За великим рахунком, навіть у пересічному університеті з топ-50 всеукраїнського списку якісні знання можна отримати хіба що на двох факультетах – іноземних мов та філологічному. Для інших же ж спеціальностей навчальна програма з англійської мови складається за принципом «аби було». На гуманітарних факультетах зазвичай взагалі не морочать собі голови вигадкам чогось автентичного і копіюють російські напрацювання. В підсумку виходить несамовита нісенітниця в жанрі «водка – мішка - балалайка», ледве-ледве адаптована під наші реалії, особливо якщо говорити про навчання тих же істориків.
Але біс з ними, з мовами. Кінець кінцем, численні приватні контори можуть забезпечити українського студента тим, що державі не до снаги – оголошення про набір на курси іноземних мов зараз на кожному паркані можна побачити. А от іншу біду ніякими курсами не виправиш. За підсумками ЗНО на правознавчих спеціальностях стало очевидно, що більшість бакалаврів мали проблеми з завданнями, для розв’язання яких необхідно було підключати логічне мислення. Для майбутніх юристів цей момент взагалі є критичним, бо гучні справи та суперечки зазвичай вирішуються завдяки нестандартним ходам.
От зазубрювати напам’ять закони та кодекси у наших краях навчають ідеально. Тут не треба було винаходити щось наново, оскільки можна було скористатися перевіреним радянським досвідом. На виході маємо ту ж ситуацію, що й з володінням іноземними мовами. Людина з дипломом магістра може ледве не дослівно процитувати будь-яку статтю КК, навіть якщо підняти її по тривозі посеред ночі. Але про вміння правильно скористатися цими знаннями і мову зазвичай вести не варто. Саме тому частка дійсно кваліфікованих юристів від загальної кількості випускників за останню чверть століття вписується в межі статистичної погрішності.
Цей приклад, до речі, не є найбільш критичним. Нещодавній експеримент Уляни Супрун з тестуваннями американського зразка дав чітко зрозуміти: український медик не зможе стати американським медиком, лише вивчивши як слід англійську мову. Не те що студенти медичних академій, а навіть деякі кандидати і доктори наук станом на 2017 рік американський базовий рівень жодним чином не потягнуть. Тому серед носіїв білих халатів і почалася паніка. А тестування ці розраховані зовсім не на геніїв, вони демонструють вміння/невміння використовувати теоретичні знання на практиці.
Висновок поки що напрошується дуже невтішний: навіть дещо реформована державна система освіти здатна готувати не професіоналів,а в кращому випадку спеціалістів з розв’язування кросвордів. Зрозуміло, що виправити усі похибки за три роки категорично неможливо. Але іноді складається враження, що виправляти деякі вади починають явно не з того боку. А деякі реформи ще й зустрічають на своєму шляху рішучий опір з боку «старої гвардії».
Чи може бути гірше, ніж зараз? Нажаль, таки може.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець