Дотаційна залежність. Що гальмує комунальну реформу в Україні

Води нема, але ви тримайтесь

Як лишитися у Дніпрі без води. Реквієм по Міськводоканалу.

Кілька тижнів тому мова зайшла про те, що підвищення комунальних тарифів має позитивно вплинути на комунальні служби – чим більше вони отримуватимуть грошей у своє розпорядження, тим більше має підвищитися рівень наданих ними послуг. В теорії усе це виглядало чудово, але на практиці виявилося, що не було зроблено достатньо суттєву поправку. Поправку не на вітер, але на відпрацьовану роками звичку.

Справа в тому, що комунальна галузь у сучасному вигляді завжди була дотаційною. Не всі розуміють, що саме з дотації росли ноги та вуха непристойно скромних тарифів на водопостачання, газ та інші блага у нібито солодкі радянські часи. Для країни, що жила за принципом "добре збираєш велосипеди – сто двадцять карбованців, погано збираєш велосипеди – сто двадцять карбованців, взагалі не збираєш велосипеди – сто двадцять карбованців" це явище було цілком нормальним. Люди навіть не задумувалися, чому за розкішні у порівнянні з різними Гвінеями та Гвіанами послуги їм доводиться платити копійки – вони лише сумлінно дякували за це дорогому Леоніду Іллічу у листах до періодичних видань та кухонних розмовах за чаркою. Не задумувалися про це і комунальні служби, які передбачені для них кошти отримували незалежно від рівня власної ефективності.

СРСР розвалився (на хвилинку, 25 років тому), країна нібито перейшла до ринкової економіки (тоді ж), але дотаційний статус галузі комунальних послуг лишився незмінним (й нині).

Як ви думаєте, навіщо держава запровадила свого часу таку логічну нібито річ, як субсидії для малозабезпечених верств населення? Для того, щоб полегшити і без того важке життя інвалідів, пенсіонерів, ліквідаторів аварії на ЧАЕС та інших знедолених? Так, звичайно, тримайте кишені ширше – це все-таки колишня радянська республіка, а не фонд імені матері Терези. Компенсація тих грошей, які недоплатили пільговики, фактично виявилася ідеальною причиною для того, щоб нічого не міняти. Нічого, крім характеристики процесу – раніше комунальникам просто підкидали грошенят з панського плеча, то тепер їм нібито доплачували те, що недодали дрібні споживачі. Жодних вимог до якості послуг ніхто, зрозуміло, не ставив.

З цієї причини склалася ситуація, яка навіть у Чехії чи Угорщині була б неможливою. Структури, відповідальні за водопостачання, не поспішали ремонтувати водогони і навіть не зважали на те, що чимало труб давно поїла іржа. Структури, відповідальні за подачу електроенергії, не поспішали приводити до ладу власне обладнання, яке частенько давало збій. Про ліфти у цьому контексті навіть говорити не варто, бо все аж надто сумно. І мова зараз йде вже про часи, коли оплата абсолютно за усі комунальні послуги не стікалася до житлово-експлуатаційних контор, а розходилася за певними адресами (за водопостачання, наприклад, гроші отримував вже безпосередньо водоканал).

За довгі роки залежність від державних дотацій стала життєво небезпечно, але комунальники навіть після масового переходу до ОСББ поки що не відчули необхідності змін.

бігати за прикладами не треба – одна показова історія трапилася у автора під самісіньким носом у липні. Міськводоканал, вічний претендент на звання найбільш вбогого та непрофесійного комунального підприємства у місті, нарешті зробив щось правильно, а саме - замінив непристойно зношену ділянку водогону влітку, а не на початку опалювального сезону. Але на цьому плюси скінчилися. По-перше, людей традиційно не попередили про відключення води – ремонтна бригада лише обіцяла, що усе пройде швидко та безболісно. Насправді ж мешканці дві доби змушені були бігати за питною водою до найближчого кіоску, а про дотримання особистої гігієни у звичному режимі навіть мови не було. По-друге, після капітального ремонту подача води у верхню половину шістнадцятиповерхового будинку неймовірно погіршилася – в кращому випадку була тоненька цівочка, в гіршому ж крани лише плювалися повітрям.

Зазвичай звернення до відповідної комунальної служби має вирішити хоча б певну частку проблем. Але не захоплюйтеся занадто – це все-таки колишня радянська республіка, а не Бельгія чи Німеччина. Особливої надії на міськводоканал не було в принципі, але на такий розвиток подій ніхто не чекав… Далі майже без купюр.

- Доброго дня, у нашому будинку проблеми з водопостачанням (далі, звичайно ж, надаються усі вихідні дані та ймовірні причини негараздів)

- Чого ви скиглите? Недалеко від вас у приватному секторі води немає другий тиждень. І нічого – людям її машинами підвозять, вони вже звикли якось.

- Шановна, ви нас не зрозуміли. У нас щонайменше 12 годин на добу елементарно немає води…

- А інші дванадцять годин вода є. Я ж вам кажу, у людей води зовсім нема, і вони нікому не морочать голову.

- Проблеми з водопостачанням у нас виникли після заміни ділянки водогону. Надішліть ваших спеціалістів, нехай хоча б подивляться, що там сталося.

- У цьому немає потреби. От коли водопостачання припиниться повністю…

- Ви розумієте, що ми платимо з власних кишень за таку низьку якість послуг?

- Чоловіче, чого ви взагалі лементуєте? (після нетривалої паузи) Я от дивлюся зараз – у вас в квартирі взагалі стоять лічильники. Вам так навіть вигідніше. Менше витрачаєте води – менше платите…

Далі було кілька хвилин обопільних матюків, опублікувати які не дозволить цензура (та й не варто про це, мабуть). Розмова велася в режимі гучного зв’язку, тому мешканці, які її чули, лишилися, м’яко кажучи, дуже здивованими і незадоволеними. Родзинка ж у тому, що проблемами будинку з початку липня опікується ОСББ.

Якщо комунальників навіть живими грішми неможливо розворушити, то що допоможе?

Лариса Петрівна Косач-Квітка у подібній ситуації напевно промовила б лише одну фразу: contra spem spero. А що ще лишається робити, справді?

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!