Ложка дьогтю у бочці меду до дня народження СБУ та інші цікаві моменти розслідування убивства колишнього російського парламентаря Дениса Вороненкова.
Зазвичай у день народження чи в день професійного свята заведено робити подарунки, проголошувати пафосні тости та бажати усього найкращого. От і Служба безпеки України сьогодні напевно почує на свою адресу чимало теплих слів. Але діжку меду за законами жанру непогано було б розбавити хоча б ложкою дьогтю. Тим більше, що крім російського сліду у вбивстві Дениса Вороненкова починає простежуватися і український (якщо вірити певним версіям та фактам, звісно ж). Тому варто розібратися, що тут може бути правдою, а що – ні.
Починати треба з того, що жертву політичного злочину, схоже, дійсно охороняла не СБУ, як би цього не хотілося генпрокурору Юрію Луценку. Чим більше минає часу, тим більше джерел засвідчує, що спокій та недоторканість колишньому депутату держдуми забезпечували представники української військової розвідки. При цьому деякі люди з розумінням ситуації оцінюють роботу охоронців не найкращим чином.
Так, вбивцю вдалося підстрелити (охоронець це зробив після поранення, лівою рукою та в положенні майже лежачи - такому позаздрить навіть Сергій Пашинський - ред.), але справа в тому, що особливо важливих персон так не охороняють. Чому палкого ненависника Путіна та вижливого свідка не берегли немов зіницю ока хоча б двоє «прикріплених»? Відповідь на це питання, погодьтесь, було б непогано отримати найближчим часом.
Незрозумілою виглядає ще одна деталь. Добре знайомі один з одним люди дають діаметрально протилежні свідчення, коли мова заходить про спосіб життя Дениса Вороненкова в Києві. Одні стверджують, що перебіжчик поводив себе так, нібито йому взагалі нічого не загрожувало – жив у центрі столиці, любив відвідувати елітні з точки зору цінової політики заклади і тому подібне. Інші, навпаки, запевняють: він настільки боявся появи перед самісіньким носом представників московських спецслужб, що навіть телефон майже не вмикав, а про точне місце його проживання знали одиниці. Хтось тут однозначно бреше та вводить усіх в оману. Але щоб зрозуміти, хто саме це робить, треба спочатку знайти мотив. А з такою кількістю білих плям це буде неймовірно складно.
Біографія виконавця вбивства Вороненкова – окремий привід недобре зиркнути в бік панства з вулиці Володимирської. Якщо вірити певним джерелам, убивця депутата Павло Паршов свого часу фігурував у справі Дніпропетровського конвертаційного центру шестирічної давнини, причому зовсім не в якості свідка. Десь в ідеальній реальності він мав би сісти до в’язниці, але таємничим чином лишився на свободі. Далі була підготовка у Росії, куди майбутній стрілець потрапив через Білорусь, та проникнення до лав добровольчих батальйонів і навіть Нацгвардії. Коли Маттіас Руст зумів посадити літак на Червоній площі, усі дивувалися тому, що на Заході «будь-який хлопчисько може стати асом». Зараз же варто дивуватися тому, що з будь-якого люмпена можна зробити непоганого з сучасної російської точки зору розвідника.
Цікаві подробиці з життя Паршова
Хочеться комусь цього чи ні, але в даному випадку неможливо не навести аналогію зі справою Пугачова. Кіллер на прізвисько “Гаммі”, як і вбивця Вороненкова, має вражаючий шлейф зі злочинів та дрібних правопорушень, що тягнуться за ним з минулого.
Деякі цікаві факти його діяльності на новому місці проживання - Дніпрі - силовики старанно приховують. Фактично судять його зараз лише за вбивство двох патрульних, намагаючись не привертати увагу до того, через що воно в підсумку сталося. Принаймні версія про «рух на червоний сигнал світлофора» миттєво розсипається, якщо мати можливість проаналізувати маршрут патрулювання екіпажу та знати, що абсолютна більшість світлофорів в зоні досяжності патрулю було вимкнено того дня через проведення напівмарафону.
Про те, що Пугачова разом із «дамою серця» підселили до будинку, який колись входив (або навіть зараз входить – джерела тут вже єдиної думки не мають) до відомчого житлового фонду МВС, мабуть, і нагадувати зайвий раз не варто. Все й так дуже ефектно виглядає.
Просто припущення
Можна звертати увагу на безліч інших “дрібниць”, але й того, що перелічили вище, достатньо для постановки цілком доцільного питання: чому СБУ та інші спецслужби аж надто халатно поводили себе у випадку, коли необхідно було гарантувати безпеку нібито важливого свідка у нібито важливому для держави судовому процесі?
Любителі теорій змови та справедливі скептики могли б зауважити, що співпраця з російськими колегами на неофіційному рівні аж ніяк не припинялася, і тому Дениса Вороненкова цілком спокійно здали немов склотару. Можливо, в обмін на якусь послугу. Можливо, в якості розрахунку за якийсь старий боржок. або в порядку взаємозаліку. А можна і справді розцінювати надзвичайну подію як результат непрофесійного ставлення до виконання власних обов’язків, що за будь-якого розкладу буде близько до істини.
Звичайно, і без цього вистачає дивних для ока пересічного гречкосія моментів. Наприклад, серед усіх експертів з політичних вбивств вперед намагається вирватися спеціаліст з «напівголих п’яних гамадрил» Антон Геращенко. А чом би й не поділитися власною думкою людині (бо вона - спеціаліст з усіх питань), на яку нібито скоїли замах цього року? Та й в цілому особи з правом голосу охоче говорять про російський слід, але замовкають, коли мова заходить про український. Цікаво, чому так виходить?
Але головне в даному випадку – все ж відрізняти правдоподібні теорії від неймовірних. А для цього потрібні докази, з якими українські силові структури зазвичай мають чимало труднощів.
P.S. Цікавий момент, за кілька хвилин до того, як інформацію про вбивцю Вороненкова поширив Антон Геращенко, про нього написав ще один одіозний опініон-лідер Шарій. Зважаючи на синхронність двох авторів, цікаво було б дізнатися - чи не з одного джерела ці добродії отримують відомости.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець