Чути чи не чути. Чому готовність Києва до компромісів по окупованих територіях бентежить

Не тільки почути, але й побачити / Getty Images

Як почути Донбас та не стати заручником ситуації.

Перш ніж здіймати руки до неба та жалітися на лиху долю, давайте домовимося про одну дрібничку. Ідеальної влади за сучасної системи координат не існує та існувати не може. І не лише в Україні, але й у будь-якій іншій державі. Навіть умовний Вацлав Гавел разом зі свитою навряд чи зміг щось вдіяти та стати чудотворцем, якби умовна Польща чи Німеччина захотіла б з’їсти маленьку та горду Чехію з потрухами. Проте кожен все одно має зробити власний вибір: не робити анічогісінько, імітувати бурхливу діяльність чи вести справжню боротьбу.

Вороги України останнім часом люблять говорити про те, що нова київська влада (яку все рідше та рідше називають "кривавою хунтою", до речі) не готова до поступок та зустрічних реверансів. Але на практиці це виглядає такою самою брехнею, як і заяви про те, що Земля пласка і крутиться навколо Венери.

Нині все йде до того, що президент Порошенко разом зі своїм оточенням, а також уряд та парламент готові задля примарного шансу на нібито стабілізацію поточного становища навіть вдарити по руках з тими, з ким роки зо два тому навіть вітатися не збиралися. Начебто нічого кримінального – будь-яка влада повинна прагнути до покращення добробуту власних громадян, а припинення війни, яку війною влада вперто не називає, цьому дуже посприяє. Проте все не так просто, як може здатися.

Варто визнати: нас готують до того, що Крим та Донбас можуть досить скоро повернутися туди, звідки їх видерли пазурі двоголового птаха з російського гербу. Причому повернуться ці території зовсім не в тому стані, в якому були станом на січень 2014 року. Якщо інфраструктуру на півострові, що в кращі часи заробляв переважно на туристах, можна відновити (достатньо лише знайти бізнесменів-ентузіастів та досить скромну у порівнянні з іншими можливими витратами суму грошей), то що робити із десятками підприємств у Донецькій та Луганській областях, які в прямому сенсі розпиляли на металобрухт або перевезли на територію Росії? Одне вже це питання має бентежити не лише уряд, але й пересічного громадянина, оскільки відновлення (якщо вже до нього дійде справа) буде фінансуватися в тому числі з його кишені. Хоча, які «в тому числі», особливо - з його кишені.

Про якусь лояльність місцевого населення до української влади і взагалі говорити не варто. Минулого року одразу кілька лідерів суспільної думки, що є вихідцями з Донеччини та Луганщини, зауважували необхідність так званого карантину в разі повернення окупованих територій до материнського лона – мовляв, більшість населення цих земель грати за новими правилами просто не готові. І зауваження ці, швидше за все, робилися без урахування певної кількості окупантів, які навіть у максимально несприятливих умовах примудрилися асимілювати та злитися з сірою масою "аборигенів". Якщо вже в СРСР за наявності спецслужб, повз які навіть миша не пробіжить, чимало колаборантів примудрялися кілька десятків років ховатися від відплати, то що говорити про країну, спецслужби якої грають у зрозумілі лише їм ігри?

Але справа в тому, що поточний стан справ є вигідним для абсолютно усіх учасників конфлікту. Київ іноді і досі грізними голосами лякає провінцію та погрожує несподіваним "нападом Путіна", якщо на периферії дехто не припинить гойдати човна. Москва тихо радіє тому, що безпосередні витрати на дестабілізацію ситуації по той бік російсько-українського кордону поступово меншають (хоча після аналізу зменшення золотовалютних резервів Росії оптимізм у декого немов рукою знімає). Євросоюз, країни-члени якого на неофіційному рівні досі не мають спільної позиції щодо неподобства останніх трьох років на українській території, втішається роллю нехай і не мовчазного, але все ж спостерігача. Маріонетки ж, яких кремлівські куратори посадили дивитися за порядком на окупованих територіях, неприховано насолоджуються статусами каліфів на годину.

Зараз усе складається так, що будь-яка спроба докорінно змінити становище може мати цілком передбачувані негативні наслідки. Говорити про ймовірне потрапляння учорашніх терористів до Верховної Ради дев’ятого скликання станом на сьогодні якось несерйозно (тим більше, одного з головних теоретичних претендентів на мандат нещодавно відправили на той світ за допомогою ліфту). Але віддати керівні посади на колишніх окупованих територіях персонажам, кандидатури яких будуть прийнятними не лише для Москви, але й для Рината Ахметова, доведеться з майже стовідсотковою ймовірністю – іншого варіанту поки не видно. І це лякає, бо ми вже бачили, на що здатні міцні господарники з комуністичним минулим.

Стелити соломку почали вже в тому числі й люди, що встигли попрацювати у військово-цивільній адміністрації (ВЦА). Георгій Тука, наприклад, днями заявив про те, що три чверті терористів, що воюють зараз на Донбасі, ладні здатися на милість київській владі хоч завтра. Раніше Георгій Борисович, до речі, неодноразово наголошував на тому, що торгівля з окупованими територіями йде лише на користь Україні. А Луганська ВЦА напередодні Дня соборності пропонує тимчасовим переселенцям написати листа на батьківщину замість того, щоб вирішувати реальні проблеми. Отак і живемо.

Тому не варто дивуватися можливим сюрпризам протягом наступних кількох місяців. Хоча хіба дивується ще хтось витівкам долі у наших краях?

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!