Чемпіон світу з шашок Юрій Анікєєв: Я був у чорній вишиванці, вони ще моєї білої не бачили

Незламний / Polish Open 2017

У інтерв'ю Без Табу Юрій Анікєєв розповів про деталі скандалу, його наслідки, а також про те, звідки у хлопчини з харківської глибинки настільки сильні патріотичні почуття.

Було б смішно, якби не так було так сумно. Міжнародна федерація шашок (IDF) відсторонила чинного чемпіона світу Юрія Анікєєва від змагань, які проводяться під її егідою тільки за те, що він виступав в українському національному одязі – вишиванці. Причому термін дискваліфікації дикунськи великий – три роки. То більше, ніж відсторонення за мельдоній та інші види допінгу. Чому ж так розлютила росіян українська вишиванка – читайте на Без Табу.

- Юрію, з того часу, як Вас дискваліфікували «за порушення етичного кодексу», минув вже майже місяць. Мабуть, наша Федерація подавала протест стосовно цього рішення. Чи варто очікувати пом’якшення вердикту?

- Як відомо, це вже друга дискваліфікація, перша була в листопаді, коли мене, чинного чемпіона України, не допустили до чемпіонату Європи в Грузії. Напередодні поїздки до Грузії від IDF мені дали зрозуміти, що це такий профілактичний захід, і, якщо я буду поступливим, то зможу грати надалі. Президент IDF Владімір Лангін навіть запропонував мені гарні умови на наступних трьох турнірах, зокрема включення без відбору до чемпіонату світу 2017 року. В обмін проста річ – мовчання та покірність. Звичайно, я не раб і не продаюся. Тому ми разом с ФШУ продовжили добиватися правди, і як результат отримали ще одну дискваліфікацію, вже на три роки. Тобто з того боку логіка проста: будете чинити спротив – буде гірше.

- У вишиванці ви грали неодноразово. Хтось робив вам зауваження. Якщо так, то коли й де?

- Ніхто особливо зауважень не робив. Так, деяким росіянам це не подобалось. Вони не розуміють, що це національний одяг, а не те, що їм розказали по ТВ. Ну і самі представники IDF у кулуарах висловили своє нерозуміння, чому я у вишиванці. «Це ж бандерівці!»

- Поміж іншого Вам закидають критичні висловлювання на адресу президента Московії Путіна. Що саме мається на увазі?

- Прямо мені про це ніхто не казав. Так, я частенько висловлювався на цю тему, бо вважаю агресивну політику сусідньої держави стосовно України неприйнятною. Не знаю, наскільки ця моя позиція мала значення. Але, мабуть, у них сформувався образ недружнього до них бандерівця. Та і директор турнірів IDF Алєксандр Нікіфоров у соціальній мережі якось сказав щось на кшталт «Майдани в нас не проходять». А до одного україномовного шашкіста звернувся просто: «Брудний нацист»…

- Президент Федерації шашок України Анатолій Яценко говорив, начебто вже після дискваліфікації на Вашу адресу лунали погрози. Можете деталізувати?

- Після Грузії ніяких контактів з IDF в мене нема. Вони жодного разу не відповіли мені на питання з поясненням причини дискваліфікації. Але перед Грузією у неформальній переписці пролунала така фраза: «Вирішуй сам, але май на увазі, що іноді правильніше програти битву і зберегти можливість продовжити війну, ніж намагатися виграти битву, ризикуючи не дожити до наступної». Як це трактувати – вирішуйте самі.

- Зі слів того ж пана Яценка, свого часу Ви відмовилися від російського громадянства. Коли і за яких обставин Вам його пропонували?

- Громадянства прямо не пропонували. Але років десять назад я частенько їздив до Башкортостану, там живе сильний гросмейстер з Харкова Володимир Мільшин. У неформальній атмосфері ми вели різні розмови. Пізніше вели переговори стосовно переїзду до Тюмені. Там були ентузіасти, які розвивали шашки, але їм бракувало добрих кадрів. В Росії у різних регіонах дуже непогана масовість, але існує дефіцит на фахівців високого класу.

- Російські умови були, мабуть, ліпшими за ті, які маєте зараз?

- Питання суперечливе. В Росії багато залежить від регіону. Якщо є підтримка на місцевому рівні – то умови гарні. Але є регіони, де немає зовсім нічого. В Україні насправді спорт підтримується досить гідно. То якщо порівнювати з іншими галузями. Спортсмени входять у штатні збірні, де є зарплатня, в країні багато тренерів в ДЮСШ, Міністерство фінансує участь у найбільших турнірах провідних спортсменів. Є фінансування і на місцях. Але, звичайно, воно обмежене. Та треба розуміти, що в нас триває війна, криза в економіці, тому очікувати надто багато зараз теж не варто.

- Нещодавно росіянкою стала уродженка Чистякового (колись – Торезу) Донецької області, екс-чемпіонка світу з шашок Дарина Ткаченко. Як ви ставитеся до такого рішення? Чи розмовляли ви з Дариною після зміни громадянства?

- Так розмовляли, спілкуємося іноді. Але розумієте, у чому річ? Дарина стала чотириразовою чемпіонкою світу, виступаючи за Україну, двічі в Матчі за світову корону вона перемагала дуже сильну російську чемпіонку саме з Уфи – Тамару Тансиккужину, у якої дуже гарні умови, в неї є все.

Був скандальний матч, українку навіть звинуватили, що вона користується допомогою екстрасенсів. Бо здолати її були не здатні. Потім вона обіграла в іншому Матчі взагалі найтитулованішу в світі шашкістку за історію – Зою Голубєву з Латвії. Тобто Ткаченко була найкращою в Україні в нашому виді. І що? Вона жила у Києві в гуртожитку, двічі їй нібито вже давали ордер на квартиру. Але так і не дали. Вона ще пожила деякий час у Європі. Потім почалася війна і Ткаченко поїхала до Москви. Якби в неї була квартира в столиці України, вона поїхала б?

- Відомо, що свого часу Ви виступали за російський клуб «Машиностроітєль» з Башкортостана. Як туди потрапили? Чи не відчували тиску в зв’язку з тим, що є українцем?

- До цього клубу запросив Володимир Мільшин, про якого я згадував вище. Взагалі, на певному етапі моєї кар’єри росіяни мені дуже допомогли. З цим клубом я ще пограв на клубному чемпіонаті Європи у Франції, де ми посіли третє місце. То був перехідний період від юнацьких шашок до дорослих. І в умовах обмеженого фінансування участь у будь-яких турнірах була за щастя. А в Україні клубного руху в шашках не було зовсім, перший і останній чемпіонат України відбувся у 2004 році у Кам’янському (тоді – Дніпродзержинську). І все.

- Шашки – то Ваш єдиний вид діяльності й заробітку? Чи достатньо того, що заробляєте, для повноцінного життя?

- Так, шашки – єдиний вид діяльності. Є штатна збірна, де платять зарплатню. Але на шашки виділяють, здається, лише шість окладів. І це на всю Україну, на чоловіків, жінок, різні види шашок. І лише на рік. Щоб отримувати зарплатню наступного року, треба посісти призове місце на міжнародній арені. Звичайно, дуже важко робити це регулярно. Зараз у світових шашках трошки покращились умови в зв’язку з проведенням Всесвітніх інтелектуальних ігор, де є непогані для шашок призові, але, звичайно, до «повноцінного» життя далеко. Ще ось ця дискваліфікація.

- Що робитимете, якщо її не відмінять?

- У світі існує ще одна Всесвітня федерація шашок – ФМЖД, яка була заснована у 1947 році і розвиває усі види шашок, але перевагу віддає 100-клітинковим, які ще називають міжнародними. Фактично, IDF відкололась від ФМЖД і почала проводити свої турніри лише на 64-клітинковій дошці, а саме у так званих російських шашках. Тобто я як до цього грав, так і буду продовжувати грати під егідою ФМЖД. А з IDF справжня біда, це ручна федерація, в якій на керівних посадах росіяни, президент і секретар – чоловік і дружина. Щось там вирішити законним шляхом неможливо. Вони вважають Міжнародну федерацію своєю власністю. На мій погляд, у такому випадку ФШУ взагалі повинна була вийти з членів такої організації. Але президент ФШУ Анатолій Яценко наголошує, що не буде цього робити. Наші шашкісти не хочуть всіляких бойкотів. Чемпіонати, які проводить IDF, дуже добре фінансуються, тому для українців важливіше поїхати до Санкт-Петербургу на чемпіонат світу і заробити грошей фактично з російського бюджету, ніж підтримати свого колегу. Хтось боїться, щоб і його часом не дискваліфікували. Патріотизм закінчується, коли постає питання грошей.

- Виглядає, що на шашки в Україні не звертали уваги аж доти, доки Ви не прогриміли на всю країну через свою «патріотичну» дискваліфікацію. То справді так?

- Доля правди в цьому є. Спочатку шашки гриміли, коли Ткаченко отримала російське громадянство, тепер – коли росіяни дискваліфікували українця. Розумієте, окрім галасу потрібні якісь дієві речі. В Росії добре фінансується спорт і ми їм повинні щось протиставити. Треба запроваджувати концепцію розвитку інтелектуального спорту в Україні. Шашки, шахи, розумна молодь – це ж наше майбутнє. А зараз ми б’ємося за чемпіонати, які проводять росіяни. То може ми самі повинні почати щось проводити? Є ж ФМЖД, яка готова йти нам на зустріч. Хоч цьогоріч ми можемо провести чемпіонати світу чи Європи з шашок-64 в Україні. Тоді світ буде їхати до нас, а не до Москви чи Санкт-Петербургу. Протидіяти російській експансії треба діями.

- Після цієї історії з Вами особисто спілкувалися вищі чини українського спорту?

- Ще під час чемпіонату Європи в Грузії до процесу підключився міністр спорту Ігор Жданов. Він зробив дуже гучну заяву про неприпустимість спортивного тероризму з боку IDF. Зараз, коли оголосили про трирічну дискваліфікацію, пан Жданов висловив слова підтримки і обіцяв всіляко допомагати мені у вирішенні цієї проблеми. Одним з юридичних шляхів є позов до Спортивного суду в Лозанні. А для позову потрібні фінанси, бо це дорога річ. Міністр обіцяє якимось чином залучити спонсорів. Дуже вдячний йому за підтримку.

Міністр обіцяє допомогу

- У Вас доволі строката клубна кар’єра. Крім російського «Машиностроітєля», Ви двічі ставали чемпіоном Нідерландів, ставали призером чемпіонату Польщі. Раз Ви туди поїхали, можна зробити висновок, що в цих країнах до шашок ставляться інакше, ніж в Україні?

- У Нідерландах, до речі, нещодавно завершився Матч за світову корону, декілька партій гралися у Парламенті Нідерландів в Ґаазі. Це рівень, звичайно. Польща свою шашкову історію розпочала фактично з нуля десь 40 років тому, а зараз вони мають чинну чемпіонку світу серед жінок з міжнародних шашок Наталію Садовську. Вже казав, що клубна система у нас зовсім не розвинена. Клубний чемпіонат – це турнір спонсорів, які фінансують клуби. У нас із цим проблеми. Та й взагалі, коли в Україні в останнє проходив крупний міжнародний турнір? Відразу й не пригадаю.

- Ще до 2004-го, до того, як вперше стати чемпіоном світу, Ви виступали у складі бразильського «Сан-Каетано до Соль». Трохи згодом у вашій біографії був інший бразильський клуб – «Сан-Хосе де Ріо Прето». Згідно зі сформованими десятиріччями стереотипами, Бразилія – «бананова республіка», де крім як ганяти м’яч, нічим іншим не цікавляться. Певен, ви можете спростувати цю догму.

- Бразилія – дуже кольорова країна. Так, темпераменту місцевих мешканців притаманніші активні види спорту, де багато рухів. Але і шашки тут дуже популярні. Після Другої світової війни до Бразилії емігрував ще один харків’янин – чемпіон СССР Володимир Бакуменко. Своїм приїздом він суттєво підняв рівень гри. Шашки у Бразилії входять у програму масштабних змагань Jogos Abertos, де я й грав. Це щось на кшталт наших Спартакіад з усіх видів спорту. Та й відомо, що легендарний Пеле полюбляв шашки. Шашки були невід’ємною частиною тренувань бразильських футболістів. Бо вони навчали мислити, що потрібно й на полі.

- Ще один стереотип є нашим, внутрішньоукраїнським. Він свідчить, що найвищий рівень патріотизму на Заході держави. Міста на кшталт рідного для Вас Куп’янська чи Слобожанського краю в цілому – російськомовні й схиляються до возз’єднання з Росією. Може, ви цей постулат спростуєте, втім, запитання напрошується саме по собі: як сформували свої національну ідентичність Ви? Її вам прищеплювали батьки чи до цього розуміння дійшли, подорослішавши?

- Це дуже складне питання, тут цілий пласт історичних подій. Наприклад, якщо вірити «Вікіпедії», моє прізвище походить звідкись з Новгороду. Але, на щастя для мене, знаю, що майже всі мої найближчі родичі до прадідів та прабабусь народжувалися на українських землях. Батьки розмовляють на суржику. Це все ж більше ознака України, ніж сусідньої країни. Бабуся взагалі з серця України – Полтавської області. Звичайно, культури двох країн дуже близькі. Однакові традиції, звички, свята. Але, гадаю, головна відміна у ставленні до влади, до політичного устрою в країні. В Росії влада – це щось святе, є цар перед яким треба падати на коліна. Росія – то імперія з усіма наслідками.

В Україні не так. Для українця важливіший його власний добробут, ніж удаваний добробут всієї країни, за яким стоїть лише добробут можновладців. Плюс – ми ближче до Європи, де кожна окрема особистість чогось варта. Тому в нас відбуваються Майдани, а в них владу обожнюють. Саме несприйняття цих їх поглядів стало для мене вирішальним. До речі, у цій площині відбувається і конфлікт з IDF. Росіяни, які очолюють федерацію – це влада. Тому вони вважають що вони можуть все, а спортсмен нічого. Тут як раз і проявилася у повній красі ця суперечка ментальностей.

- Можу помилятися, але виглядає, що до Вас Куп’янськ у спортивному відношенні був відомий лише футбольною командою «Оскіл», яка виступала в Другій лізі українського футболу. Чому в дитинстві обрали шашки, а не, приміром, більш масові шахи? Тим паче, що харківська школа шахів є однією з найсильніших в Україні.

- Шахи я теж полюбляв, але поруч опинився тренер саме з шашок Сергій Бойко. До речі, до шашок я теж грав у футбол. Це, напевне, мій другий улюблений вид спорту після шашок.

- На завершення скажіть, у разі відміни дискваліфікації сядете за дошку, вдягнувшись у вишиванку, знову?

- Звичайно. На відомому фото я в чорній вишиванці, а вони ще моєї білої не бачили.

- Ви зараз продовжуєте тренування? Який режим дня у професійного шашкіста?

- На початку року великих турнірів немає. Основні будуть у другій половині року. Режим простий – вирішування шашкових задач, аналіз партій, вивчення якихось нових ідей. Ближче до турнірів – спаринги. Але зараз дуже багато часу йде саме на питання з дискваліфікацією, витрачається купа нервової енергії. На жаль.

- Зі спілкування з шахістами знаю, наскільки важливо в розумових видах спорту відволікатися від дошки, своєчасно розвантажувати голову. Як це робите ви?

- Під час турнірів прогулююсь. Вдома ходжу до спортзалу, якщо є нагода, граю у футбол.

- Юрію, Ви ставали чемпіоном світу на 64-клітиночній і 100-клітиночній дошках. Який наступний щабель?

- На 100-клітинній дошці я став чемпіоном лише у швидкій програмі, а є ще класична. Там моє найкраще досягнення – четверте місце. Буду намагатись його покращити.

Іван Вербицький, спеціально для Без Табу

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!