Біла королева. Що буде з Валерією Гонтаревою

Ніхто нікуди не йде (с) / НБУ

Без Табу аналізує ситуацію навколо заяви Валерії Гонтаревої про відставку з поста голови Нацбанку та прогнозує подальший розвиток подій.

Посада голови Національного банку України зазвичай була швидше суто технічною, ніж політичною. З усіх керівників цієї фінансової установи в політиці себе по-справжньому проявив хіба що Віктор Ющенко, який був чиряком на причинному місці правлячої еліти під час обох президентських каденцій Кучми. Хтось може зазначити, що у гарячому кріслі свого часу посиділи Сергій Тігіпко та Сергій Арбузов, але самостійними ці фігури могли вважатися хіба що на своїх малих батьківщинах. Був ще Вадим Гетьман, про якого здебільшого знають через його вбивство, а не реальні справи. А прізвища інших людей, що очолювали НБУ до червня 2014 року, майже ніхто без додаткових підказок і не назве, мабуть.

Тому нашим нащадкам за півсотні років може здатися дивною масова реакція публіки на відставку Валерії Гонтаревої. Так, вона стала першою жінкою, якій пощастило обійняти цю відповідальну посаду. Але гучних заяв вона майже не робила, на людях з’являлася не те щоб лише за виключної потреби, проте все ж не надто регулярно. Одним словом, персона начебто зовсім не медійна. Звідки ж такий інтерес, яким чином вдалося підігріти інтригу?

По-перше, Валерія Гонтарева, як і личить будь-якому порядному протеже президента Петра Порошенка, має чимало білих плям у біографії. Про її ранні роки взагалі майже нічого не відомо: народилася та зростала у статусному тоді ще Дніпропетровську, але вищу освіту отримувати поїхала до Києва і закінчила КПІ в розпал «Перебудови».

Початок

Схоже, що мати майбутньої очільниці Нацбанку працювала точно не у шкільній їдальні, а батько заробляв на життя не біля станка в одному з цехів Південмашу, як це було у відомих земляків-однолітків. Але з подробицями якось не склалося. Період з 1988 по 1993 рік взагалі випадає з контексту, хоча тут багато що можна списати на статус молодої матері та дружини дуже небідного чоловіка.

Кінець кінцем, приховування непотрібної скептикам інформації є нормою для членів президентської команди. Он, скажімо, після призначення Валентина Резніченка головою Дніпропетровської ОДА певні особи почали звідусіль видаляти згадки про будь-яку діяльність наступника Ігоря Коломойського в період з 1996 по 2010 роки. Чому? Ніхто не скаже цього вголос, але не існує людини, що не мала б зв’язків, які її добряче компрометують. Рано чи пізно очевидні речі все одно вилізуть назовні, і виявиться, що дехто дарма старався. Але час поки не настав.

По-друге, майстерно прикрита пішаками «біла королева» Гонтарева достатньо активно долучилася до переписування української історії. Скажімо, саме за її царювання в НБУ курс гривні до основних світових валют досягнув рекордного максимуму як на офіційному рівні, так і на чорному ринку. В даному випадку Валерія Олексіївна та її свита змушені були мінімізувати втрати, рухаючись за бурхливою течією. Ясна річ, що курс долара неможливо було утримати на рівні 8 гривень, як це робилося за попередньої правлячої еліти. Але добре, що він на позначці у 40 чи 50 не стабілізувався – могло ж бути і таке.

Певні експерти при цьому жаліються на те, що Гонтарева ледве не особисто знищила ринок банківських послуг в Україні. І справді, за два з половиною роки під її керівництвом було ліквідовано майже вісім десятків банків з сумарними активами близько 15 мільярдів доларів. Але правда в тому, що більшість ліквідованих фінансових установ створювалися за принципами Союзу меча та орала і в будь-якому випадку довго не протягнули б. Той же «Банк Михайлівський», наприклад, потонув не через сувору пані з модною зачіскою, а через небажання власників грати за давно встановленими правилами. А націоналізація «Приватбанку» і взагалі пройшла майже філігранно, якщо не враховувати боргів, які колишні власники сплачувати, схоже, не збираються. Як бачите, тут все теж могло скластися гірше, ніж складається зараз.

По-третє, ставлениця президента Порошенка все ж виявилася зовсім не ідеальною людиною. Коли важливу державну установу очолює дружина видатного фінансиста з непевним минулим та мільйонами доларів на рахунках, це завжди викликає підозру. Коли сама очільниця НБУ любить побавитися з офшорами, це може викликати цілком щирі прояви ненависті з боку плебсу. Хоча дехто може цинічно зауважити: а що, мовляв, робити магістру економіки, як не крутити державними статками, наче циган сонцем? Її ж начебто цьому колись навчали у КНЕУ, а не браслети з бісеру плести. Ну от Валерія Гонтарева і плела, тільки не браслети, а цікаві економічні схеми. Щоправда, для доведення її провини традиційно буде потрібна політична воля. А президентська команда своїх гравців суто теоретично може здати лише за наявності політичних розбіжностей. Звідки їм тут взятися, справді?

І взагалі, нікуди Гонтарева найближчим часом не подінеться. Чому? Та хоча б тому, що на Банковій на даний момент немає готової кандидатури для її заміни. А може скластися і так, що Петро Олексійович спробує відчути себе гідним шахістом та не схоче прибирати з дошки білу королеву. Рішення ж в Україні зазвичай ідуть від голови держави, нехай за конституцією пріоритетне право голосу і має парламент. Так було, так є і схоже на те, що так буде.

Чи могло щось скластися краще? От на це питання відповіді дійсно нема.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!